maryxmas: (babka)
tomato sauce
swims in happy comatose
only me pathetic wimp
have no fucking place to swim
maryxmas: (spleen)
я не можу знайти, чи постила сюди цю історію.
але нагадати її буде незайве.
колись давно, наприкінці 90-их, коли я ще жила в Луцьку і працювала у Волинській державній телерадіокомпанії, бачила я концепт-кари, які розробили у нас на Луазі спільно з Фіатом під спільне виробництво.
це була цікава лінійка автомобілів і для міста, і для сільської місцевості.
міські варіанти були малолітражні і невеличкі -- для містян, яким треба їздити на роботу і складно шукати місце для парковки. маленькі симпатичні машинки.
для сільської місцевості це були всепрохідні маленькі монстри в різних комплектаціях -- для мисливців і рибалок, для фельдшерів, для сільських працівників -- і варіант для фельдшерів мав сучасний медичний фарш.

ці машини виставили на Театральному майдані -- і всі охочі могли ними помилуватися і їх помацати.

для виробицтва цих машин в Луцьку було все -- і виробнича база, і фахівці -- не кажучи вже про те, що в місті був завод штучної шкіри, електроапаратний завод, завод пластмас -- все, що треба, на місці.
Фіат збирався влкасти в цю затію чималі гроші -- але не вклав.

як розповідали, в Мінпромисловості чиновник, який мав дати добро на це все, зажадав хабар в розмірі третини інвестицій Фіату. фіатівські очільники знизали плечима і пішли.

отак жадібність одного мудака суттєво попсувала життя купі народу, які втратили роботу -- і підісрала економіці міста, не кажучи вже про доступність малолітражних міських авто.
maryxmas: (dwarfish)
колись дуже давно я оргаінзовувала семінар з гендерної лівнгістики. і поширювала інформацію про нього в різних українських спільнотах жежешечки. і якийсь хлоп на мене образився, що я принесла своє оголошення у спільноту укр-націоналізм. щоб мені помститися, він постворював профілі на сайтах знайомств від мого імені. я до адмінів звернулася, і ті профілі повидаляли -- але купа хлопів ломилася мені в аську.
серед них був один, який напросився до мене танцювати стриптиз.

як це виглядало, під катом )

подумати лише, яка я тоді була жовіальна і авантюрна!
maryxmas: (needs a hug)
в свою минулу поїздку в Луцьк я розібрала свої університетські конспекти -- це стопка заввишки в добрих 80 сантиметрів списаних товстих зошитів -- з акуратно підкресленими різнокольоровими ручками основними поняттями, виділеними головними пунктами -- і з наклейками з жувачок на обкладинках. на цих наклейках персонажі коміксів, про яких я дізнаюся лише десятиліття потому: Ділан Дог, Фантастична четвірка, Зелений ліхтар і багато інших.
ну і Мортал комбат, Шварц та Халк Хоган :)
тоді я повикидала всі конспекти, крім з мовознавства. з особливою насолодою я викинула конспекти з мов програмування -- С++ і Фортран 77.
за 5 років навчання нам читали в районі 15 різних дисциплін в рамках мовознавства -- і викидати ті конспекти мені було якось шкода.

в цей приїзд в мене були якісь геть райдужні плани ходити з малою гуляти в парк, водити її в ляльковий театр, ходити в гості -- але з тих планів вийшов пшик, і ми потрапили лише до тітки і до сестри.

ми не могли особливо нікуди вийти -- бо по завалених снігом і вкритих кригою тротуарах на санчатах дитину не потягнеш і у візочку особливо не попхаєш, плюс вона захворіла.
тому я розважалася тим, що перебрала залишки конспектів і поскладала всі решту на макулатуру.

потім полізла в секретер, в якому лежали теки з моїми паперами -- з часів, власне, мого навчання в університеті, але не про навчання.
там була тека "Секс і кохання", тека "Буддизм та інші релігії", тека "Музика", тека "Кіно", тека "Гумор" і ще якась фігня. в них лежали вирізки, ксерокопії і роздруківки -- на АЦПУ та на принтерах різних формацій середини 90-их.
вирізки були із співаками і акторами. з цілої купи різних газет і журналів початку і середини 90-их.
роздруківки були переважно текстів пісень різних груп, з десяток текстів з дзен-буддизму і окремо книжечка анекдотів про Штірліца.
я спочатку була вражена, що цих парерів в мене назбиралося аж стільки -- і наскільки глибоко я про них була забула.
але поки я це все перебирала, мене накривало спогадами і відчуттями з того часу. яка я була молода і цікава :)

і після того я часом думаю -- може, варто було не викидати їх, а лишити?

після поверення я слухаю лише пауер-метал. ця музика нагадує мені мою юність і дає мені які-неякі сили.
maryxmas: (spleen)
в минулу поїздку в Луцьк нарила отакі листівочки з місцевими краєвидами --
ця десь початку чи середини 60-их, моя мама надіслала її своїй сестрі з піонертабору.
IMG_0303

а це листівки, якщо я правильно розумію, середини 70-их. парк імені Лесі Українки в центрі Луцька (ну як в центрі. з одного боку в парка центр міста -- а з іншого край міста і поля)
swans

swans3
між іншим, я теж пам"ятаю -- коли у парку в каналах плавали лебеді і качки. в них були хатинки посеред каналів, і вони навколо поважно походжали і з гідністю їли хліб, що його їм кидали діти і дорослі. і де тепер ті лебеді?

swans2
я сумую за тим, як парк виглядав до середини 90-их. затишний, зелений, густий, як ліс -- в ньому водилися зайці, лисиці -- а на стадіоні, на якому зараз зробили типу кінну школу, навесні і восени зупинялися перелітні птахи. коли на футбольне поле сідає неміряно лелек -- в тебе перед очима -- таке видовище не забудеш.

а тепер в парку повирубували купу дерев -- включно із здоровими, і вздовж Стиря теж. тепер замість зелених завіс, затишних маленьких галявин і густих кущів, які давали тінь, прохолоду і свіже повітря, там тепер вбога стрижена трава і все.
maryxmas: (dulia)
пара панянок у фейсбучному фемінізмі-уа.
після того, як я винесла Фрау Куну -- довелося винести ще Тріпод і Ксенію Москаленко.
вони не могли -- чи відмовлялись -- зрозуміти, чому не можна обговорювати у спільноті політику модерування.
(насправді, двох я винесла зі спільноти. претензії висловлювали ще кілька)
мені поставили на вид цілу купу всього -- і агресію, і хамство, і авторитаризм, і набундюченість. Буддо милосердний, якби вони знали, наскільки я з ними лагідна.

і ще трішки потовклися по мені в інших місцях.

але мене здивувало, наскільки мене ці розробки виснажили.
тому я -- вперше за багато-багато років -- зробила щось творче власноруч. я наклеїла кольорву стрічку на скляні фоторамки -- і тепер фоторамки виглядають дуже оригінально і тішать моє око. от ще б зібратися і почати вчитися малювати. чи почати співати. чи ще щось.

а мала в мене сьогодні вперше гуляла без підгузка :) вистачило її хвилин на 30. йти додому в мокрих штанях вона відмовлялася і ридала далі, ніж бачила. довелося нести її на руках.

зі.
покладу це тут про всяк випадок:

Обсуждение модерирования в эхе

В подавляющем большинстве эх очень серьезным нарушением является попытка обсуждать действия или решения модератора непосредственно в эхе #. Такой запрет часто воспринимается за пределами FidoNet как попытка модератора обезопасить себя, избежать перевыборов и т.д. На самом деле этот мотив играет незначительную роль. Дело в том, что модератор имеет как правило абсолютные полномочия в своей эхе, поэтому ему не угрожают перевыборы или смена до тех пор, пока он сам того не захочет (максимум что может ему грозить - снятие эхи с бэкбона, если она там была).

Главная же причина запрета на обсуждения модерирования заключается в том, что это почти всегда вызывает флейм и не позволяет нормально обсуждать в той же эхе темы для которых, собственно, она предназначена.

Однако надо предостеречь модераторов от упрощенного подхода к проблеме. Бывают ситуации, когда комментарий нарушителя на ваш модераториал лучше пропустить мимо ушей, не наказывая его. Так например, если ситуация в эхе нестабильна и вы были вынуждены прибегать к жестким мерам - нарушители могут специально вас провоцировать, чтобы отключив значительную часть подписчиков, вы потеряли авторитет у остальных и таким образом погубили бы эху. В таких случаях надо быть предельно деликатным, вежливым, не реагировать на мелкие нарушения, либо реагировать на них только нетмейлом.


цікаво, чи хтось робили дослідження культури / субкульутри Фідо на пострадянському просторі? це ж надзвичайна була спільнота. без них я б не стала тією, ким я є.
maryxmas: (roma)
брат в Луцьку розбирав антресолі і знайшов чудове:

це, на хвилиночку, ВІА Світязь на нашому родинному мерседесику в Луцькому замку.
правда, де на цьому фото Гершензон і Говорадло, я не знаю. може, їх тоді у ВІА Світязь і не було. (до речі, чи ви в курсі, що Софія Ротару починала свою музичну кар"єру саме у Волинській філармонії? ну от, я вам сказала)

мене поряд із цим мерседесиком можна побачити ось на цій листівці приблизно того ж часу:


в Мареничів (які мешкали у сусідньому будинку від будинку моїх батьків) був подібний мерс -- тільки в нашого дах відкидається, а в їхнього був стаціонарний. ну і наш помаранчевий з чорним, а їхній просто чорний.
але вони свого продали ще десь на початку 90-их.
maryxmas: (needs a hug)
коли мені було три роки, мої батьки купили магнітолу Романтика. і хтось з їхніх знайомих записав їм кілька бобін з музикою.
одна була з Висоцьким -- тому в дитинстві я знала кілька десятків його пісень напам"ять. ще одна була з гуртом Спейс і всякою іншою попсою. і там була оця пісня
Read more... )
maryxmas: (mwahaha)
моє замилування продукцією корпорації Епл почалося в 1993 році і протривало буквально два місяці. рівно доти, доки я не дізналася, що на маки піратський софт не знайти.
і як рукою зняло і більше не з"являлося.

зі.
так, я олдфаг. і так, я настільки стара.
maryxmas: (needs a hug)
якщо ви пам"ятаєте, в травні я писала, що під Карловкою наш із чоловіком давній друг Олег пропав без вісти.
пару тижнів тому з"явилися підстави вірити, що він дійсно тоді не загинув і може бути десь живий.
його мама разом з Хавром і моїм чоловіком їдуть його шукати -- чи хоча б сліди, куди він міг потрапити.

але я не про це.
дістала Дмитрові з шафи рюкзачок, скласти речі в дорогу. а на рюкзаку стрічечка жовто-блакитна -- аж сіра. попросив її випрати. не знаю, чи почепить назад, чи я почеплю, коли вони повернуться.
так я про стрічечку.
я почепила помаранчеву стрічку на свій рюкзак десь в листопаді 2004 року -- коли за це ще цілком могли побити.
і носила її аж майже до кінця літа наступного року -- а потім замінила її на жовто-блакитну. я купила її тоді пару метрів у крамниці поблизу від площі Льва Толстого (коли ми прийдемо до влади, оце теж треба буде перейменувати) і відрізала по шматочку на бантик всім, хто приходили до нас на глінтвейни -- що їх варив Олег.

ця стрічка на рюкзаку з"їздила зі мною в Штати, повернулася звітам і пережила ще одну революцію.
а тепер я її випрала і не знаю, чи вішати її чоловікові на рюкзак -- чи не ризикувати.
бо кажуть, там на сході багато людей просто чекає, яка влада нарешті прийде, і чимало тих, хто чекає, що прийде не наша влада...
maryxmas: (needs a hug)

це, якщо я не помиляюся, якийсь або 1999, або 2000 рік.
я п"яна і танцюю :)
maryxmas: (needs a hug)
або хвилинка ностальгії
Read more... )

дякую за прінтскрін котічку [livejournal.com profile] pussy_ca_at :)
maryxmas: (needs a hug)
як і будь-яка радянська дитина, я маю великі проблеми із особистими кордонами. моїми, тобто.
я вкрай болісно переживаю будь-яке зазіхання на них.
я радо впускаю в свої кордони людей, які мені подобаються, але якщо вони починають лізти туди, куди я їх не запрошувала, принижувати мене -- на людях чи особисто, ставити під сумнів мою кваліфікацію -- будучи добре з нею обізнаними, я спочатку кажу, що мені це не подобається і будь ласка не треба так робити. а коли мене не чують, мені значно простіше просто усунутися із спілкування, ніж обстоювати свої кордони. бо це вкрай енергомісткий процес.
не буде ні пояснень, ні розмов -- я просто усуваюся і ставлю в тому напрямку великий паркан. щоб не прилетіло ще раз.

(так в мене було з колишнім чоловіком -- коли після кількох пояснень він відмовлявся зрозуміти, що мене не влаштовує, що він не працює, не шукає роботу, бухає на мої гроші і поїть -- на мої ж гроші -- своїх приятелів, я просто припинила говорити на цю тему. а він довго до мене доколюпувався -- чому це я мовчу, коли я сама його вчила, що якщо є проблема, про неї треба говорити. ну, і продовжував бухати і тягати в квартиру своїх приятелів. аж до самого розлучення.
звичайно, якби наші спільні друзі не чекали, поки ми розлучимося, а одразу мені сказали, що він витачає зароблені мною гроші -- які я віддавала йому на повернення його боргу -- на водіння своїх приятелів по кабаках, це розлучення сталося б значно швидше. і це одна з речей, за які мені соромно. коли він ледь не придушив мене чи коли він ледь не зламав мені лікоть -- я не думала про розлучення. а от гроші виявилися для мене тією соломинкою, яка зламала хребет верблюдові
)

найпростіший спосіб зіпсувати зі мною стосунки -- це почати на мене кричати. про будь-яку довіру з мого боку така людина може забути назавжди. і спілкуватися з такою людиною я буду лише вимушено і вкрай обмежено.

відповідно, найпростіший спосіб щось від мене добитися чи отримати -- це мене похвалити і розповісти, як я класно це вмію робити.

ще один наслідок з цього -- я дуже обережно, шанобливо і чуйно ставлюся (чи намагюася по мірі сил) до чужих кордонів.

відповідно, найпростіший спосіб позбутися мого товариства назавдли -- це сказати, натякнути чи дати мені зрозуміти, що я нав"язуюся. хай там як мені подобається людина -- я з нею більше не спілкуватимуся.

я болісно сприймаю наїзди на мої кордони -- але я відрізняю мої кордони і те, що поза ними.
я відрізняю наїзди і незгоду.

тому мене дуже дивують люди, які будь-яку незгоду з ними -- чи просто висловлювання поглядів, які не співпадають з їхніми, сприймають як особистий наїзд. чи як знецінювання їхньої позиції.
чи починають вчитувати у мої репліки якісь натяки чи непрямі звернення. I don't do натяки. я кажу прямим текстом те, що вважаю за потрібне. я не газета "Правда", в мене нема потреби писати / говорити із підтекстами, і тому читати між рядками моїх текстів нема сенсу. бо між рядками в моїх текстах нічого нема. все в рядках.

зі.
ми днями обговорювали з [livejournal.com profile] dymmar це моє ставлення до моїх кордонів :) і так і не дійшли єдиного висновку, чи це баг, чи це фіча, чи, може, просто я злопам"ятна. а я -- при всій своїй дірявій пам"яті -- дуже довго пам"ятаю несправедливість вчинену до мене.
довше я пам"ятаю лише свої помилки.
maryxmas: (warrior)
підведу попередні підсумки.
під час Помаранчевої революції в нас в хаті постійно відігрівалися революціонери різного віку і статі. цього разу ми живемо у Вишневому, і відігрівається тут лише мій чоловік.
минулого разу я проводила майже весь час працюючи і сварячись із противниками Помаранчевої революції у жж. в межах тих дискусій я знайшла чимало людей, які думали так само, як і я -- і ми стали взаємними френдами, а з часом і справжніми друзями в реалі.
щоправда, чимала частка цих людей з часом спілкування зі мною згорнула -- я так розумію, в силу різних причин; ми порозфренжувалися, а дехто з них порозфренжував мене ото вже в цю революцію -- бо я, мовляв, стала ідеологічним рупором фемінізму і всіх задовбла зі своїими бабами та їхніми правами.

а в цю революцію я практично в жоден значний срач не влізала -- крім одного, у феміністках, і то здебільшого сварилася там із киянкою, яка впевнена, що Беркут -- янголи, а протестувальники -- чорти з рогима.
для мене стало нецікаво переконувати росіян -- а в тих росіян, що зі мною не згідні, вистача здорового ґлузду не лізти до мене в жж.

зі.
одна з речей, яку я ціную в людях надзвичайно високо -- це лояльність. і взаємність. і кожного разу, коли я розумію, що людям, які мені подобаються і яких я б хотіла бачити серед своїх друзів і запрошувала до себе додому, до мене нема діла, мені стає дуже-дуже прикро.
в революції це стає іще наочніше. і ще сумніше.
maryxmas: (firemen)
оскільки мені років з 10 ставити діагноз "зоб другого ступеня" (який жодного разу не був підтверджений ані аналізами, ані УЗ), мені треба було споживати йод.
а за радянських часів усюди продавалася консервована морська капуста. і я ту капусту жерла постійно. але коли Союз розвалився, разом із ним кудись ділася і морська капуста.
то я перейшла на таблетки.
для йододефіцитних регіонів дуже класно йде йодомарин.

років 10 тому чогось мені стукнуло в голову купити сушену морську капусту і зварити її. сморід від неї стояв такий, що на моє прохання Дмитро витяг каструлю на балкон :) де вона і простояла кілька тижнів, поки я не набралася рішучості її викинути.

зі.
на минулому тижні купили з чоловіком пачку салату з морської капусти. з морквою і спеціями. на смак нічо так.
але суші смачніші :)
maryxmas: (warrior)
[livejournal.com profile] gloria_ma -- отут

сумна цитата:
Росія - прОклята країна, що живе, здається, заради того, щоб підкласте якесь гівно сусідам і в цьому бачить свою екзистанційну задачу.

коли в 2004 році все починалося, ми з Дмитром жили на Льва Толстого -- і до Майдану нам було 10 хвилин пішки.
перші два дні ми простояли на Майдані -- і бачили, як зводять намети на Хрещатику, і те, наскільки дії помаранчевої команди були хаотичними і не відповідали їхнім власним словам, але не це було важливо.
і за ці два дні я так промерзла, що застудилася. з температурою під 39.
в мого чоловіка пріоритети розставлені правильно (ну, тоді ми не були одружені, ми жили разом вже два роки, а розписалися значно пізніше, роки через три, щоб він міг поїхати зі мною в Штати, а так і досі були б нерозписані) -- і він мені сказав: лишайся вдома, бо якщо тобі на вулиці стане геть погано, нікому буде з тобою поїхати в лікарню.
і я лишилася. він з друзями -- і своїми, і нашими спільними -- робив революцію, а я вдома забезпечувала тил -- і цілком пристойно це робила, маю зауважити.
я забезпечувала їм тил матеріально -- чаєм і теплом -- і інформаційно: я моніторила інтернетік і телевізор, і доповідала всі новини. саме тоді ми купили йому мобільний (бо до того він відмовлявся, бо не бачив в мобільних жодної потреби).

плюс я робила замовлення, які приходили від наших клієнтів.
і приймала людей з інших міст, які приїздили на революцію і не мали місця де спати. в нас тоді перегостювала купа народу.

мені цікаво, чому досі ніхто з дослідниць гендерної історії України не зробила дослідження про жінок і те, що вони робили того холодного листопада і грудня.
maryxmas: (vinochok)
цікаве обговорення про те, як чоловіки демонструють владу в родині, зжираючи все смачне, вимагаючи особливої їжі чи відмовляючись їсти те, що вже приготували.

Суета вокруг кастрюли

дуже цікавий коментар [livejournal.com profile] eugene_allerton

Кажется мне, что в данном случае стоит различать "кормящего" и "сервис". Мать кормит детей с позиции власти, может диктовать условия, время приема пищи, количество и у нее есть право давать выбор или его не давать. Она в позиции кормящего.
В случае с мужчиной и царьком семейства женщина не является кормящей. Кормящим, то есть, КОРМИЛЬЦЕМ является он. Она же выступает в роли сервиса, то есть за разрешение есть ЕГО пищу она должна скоординировать приобретение сырья, удобные ему время и способ готовки, подогнать рецепты под индивидуальные вкусы заказчика и при этом экономно обойтись с доверенным ей пищевым ресурсом (заказ суши воспринимается как зло и лень, бесполезная трата денег, потому что она не вкладывает так много усилий в обмен на свою порцию пищи, халявит, не соответствует заданному стандарту его ожиданий).
Это настолько сильно укоренившийся стереотип, едущий на всех парах еще из тех времен, когда женщин в принципе оттесняли от получения денег, а значит и пропитания, что и сейчас, если она зарабатывает больше, то по умолчанию считается, что в готовку все равно она должна вкладываться.


я там теж відмітилася:
у меня было весело с бывшим мужем.
его вырастила правильная, как квадрат, мама и жрать он готовил прекрасно.
но когда мы наконец-то расписались и съехались жить вместе на съёмной квартире, он поставил меня перед фактом, что я должна готовить ему завтрак. хотя работали мы одинаково много и зарабатывали одинаково.
какое-то время я готовила завтрак на нас обоих.
потом мы жили у моих родителей и ели то, что готовила моя мама (и я у неё на подхвате).
когда я перебралась в Киев, а он следом за мной, он не мог найти работу и сидел дома, а я работала -- ненормированные часы, уходила затемно, возвращалась подзно вечером.
он начал готовить. и каждый ужин, которым он меня кормил, сопровождался песней про то, какая я бездарная хозяйка и что меня нельзя пускать на кухню (а также что мои друзья идиоты и мудаки и я отвратительно пою в ванной, когда моюсь).
честно скажу, кусок в горло не лез.
maryxmas: (roma)
про Радянський Союз

Read more... )

при чому дід мій по татові якраз був, як вони кажуть, із етіх. але до революціїї теж був вчителем. після того, як відвоював на Російсько-японській війні -- де поморозив собі легені. а після революції (був в Колчака начальником зв"яззку, спалив всі документи і фотографії, поміняв прізвище -- так що насправді моя фамілія аж ніяк не Дмитрієва) працював у Наркомпросі у Луначарського, а після того все життя бігав по всій країні -- і що характерно, завжди встигав переїхати до того, як за ним мали прийти.
а дід мій по мамі був партійним інструктором на Волині. він був після війни, тому ніколи в хатах не ночував -- а ночував у скирті. тому і вижив. на відміну від багатьох інших. а потім очолював курси цивільної оборони.
а його дружина, мама моєї мами, акушерка за освітою, під час окупації в Білорусі лікувала і наших партизан, і німців. і хто з них був страшніший -- так і не скажеш. вона мамі дуже мало про це говорила.

але я не про те.
коли мене звинувачують у відсутності поваги до досягнень радянської влади, я завжди дуже дивуюся. моя родина для радянської влади зробила більш ніж достатньо, щоб не почуватися бідними родичами, яким перепало з барського стола трішки прав і можливостей.
maryxmas: (vinochok)
[livejournal.com profile] kerbasi, щоб він нам сто років був здоровий, пише:
Сьогодні ж слід згадати й людей попростіше. Дачники-городники, які перетворили цей день на день заготівлі картоплі, насправді закопали в своїх городах наш історичний шанс. За турботами за шлунком вони забули, що молодій нації потрібно творити атмосферу свята в цій день для мотивації та об'єднання в радості та веселощах. І не буде дачникам-огородникам ніякого вибачення. Так і увійдуть в історію тими, хто проміняв українську національну ідею на картоплю.
А тих, хто не на городах - зі святом!


а мені щось згадалося -- в мого першого (ну чи майже першого. точніше, третього) бойфренда тато був прапорщик (в Луцьку було дві військові частини, якщо ви не в курсі. а я сама вчилася в школі, в якій переважну частину учнів складали діти війсковослужбовців і працівників отих двох частин та авіазаводу. біла кістка, всі діла), а мама -- дрібна службовка у собєсі, які жили в однокімнатій квартирі загальною площею в районі 16 квадратних метрів вчотирьох (батьки і двоє дітей, отой мій бойфренд і його сестра. сестра, кажуть, зараз десь в Туреччині танцює, а чим він займається, я не маю щонайменшої уяви)
(мої ж тато -- викладач фізики, а мама -- інженер-електрик, з квартирою поряд із обкомом партії. центріше нема куди). хлоп той мав шикарну статуру і м"язи такі, що в голові паморочилося (при чому вчився на фізматі. в мене не було жодного бойфренда з освітою нижче вищої -- крім першого чоловіка, який вилетів з другого курсу політеха), але батьки його були переконані, що я їхній кровиночці не пара. не рівня. йому треба краща.
а найбільше вони мене незлюбили, коли я відмовилася їхати з ними в село -- копати 10 гектарів картоплі.

зрештою, я від нього втекла. він мені поставив ультиматум -- він мене позбавляє цноти і зі мною одружується.я вирішила, що мене така перспектива не влаштовує. цноту я втратила через 6 років після нього (і цілої купи різних розмаїтих досвідів) і досі про це не шкодую.
maryxmas: (roma)
на цій фотці знова кухня моїх батьків -- і на тій кухні представниці й представники трох сіток -- Ужгородської, Рівненської і Луцької: (і один мій колишній бойфренд)
Read more... )

а це візит Подуряна до Луцька Read more... )

я і моя найкраща університетська подруга (ми і в школі всі 10 років в одному класі вчилися)Read more... )

в мене на чорній кофті -- чорний фідошний значок. боже, як я горювала, коли --значно пізніше, вже коли переїхала до Києва -- його загубила... Read more... )

а це день сітки :) і святкування :) я там по центру, але не очевидно. на фото люди з Луцької, Рівненської та Київської сіток. (а ще три моїх колишніх бойфренди і один колишній чоловік. я ж казала, що все життя зустрічалася лише з програмістами, нє?)Read more... )
maryxmas: (roma)
хороша людина Кодер виклав фотки з нашої юності (отут)
яка, здається, була вчора. а насправді 16 років тому.
мушу визнати -- в мене була хороша юність. весела. в мене були друзі, з якими мені було про що спілкуватись -- і з якими мені не було нудно. тому що Фідонет і фідошники -- це було круто. це було настільки круто, що жодний ваш інтернет не зрівняється з тим відчуттям свободи, анархії і братерства, що його давало Фідо.

і я була не така нудна, як зараз, а весела і життєрадісна і повна енергії. не те що зараз.

на цій фотці -- один з хабів Луцької мережі, а також шість нод (одна з них я - 2:4631/108.0)
Read more... )

на цій -- легендарний Ел Подурян, київська нода, в оточенні гарних мене, моєї найкращої подруги та дружини одного з луцьких хабів.
Read more... )

а це, певно, фото після черговго дня Луцької мережі -- бо на ній одна бородата нода з Ужгорода, один бородатий пойнт з Рівного, одна нода з Рівного, ще одна нода з Кузнецовська -- і я :) в мене на кухні. тобто на кухні в моїх батьків.
Read more... )
до речі. мої батьки святі люди. вони стоїчно терпіли ті натовпи народу, що їх я постійно тягала додому, починаючи років з 15 -- відколи в мене з"явилася своя компанія. з часом ці компанії мінялися, але народ я все одно тягала додому натовпами.

зі.
але я дійсно нердохіпстерка. я вперше сіла за комп у 1986 році. я купила свій перший комп у 1995. і спілкуюся в мережі саме з того року. тобто вже 17 років.

ззі.
але моя мама крутіша за мене - вона працює за комп"ютером з того самого 1986 року, і саме вона вчила мене працювати на комп"ютері -- в 1992 році.
maryxmas: (girl)
дякувати [livejournal.com profile] stekunova_sem (хай вона нам сто років буде здорова), дізналася, що моя рідна бурса вчергове перейменувалася:
ВНУ перейменували: тепер він ‒ Східноєвропейський
нарешті мені є до чого вжити нову юзерпику.

поступала я свого часу до Луцького педінституту (в мене там свого часу дід був проректором, а бабуся завідувала кафедрою психології), при чому одразу після того, як я туди поступила, його перейменували на Волинський державний.
національним він став значно пізніше -- я на той час вже давно його закінчила і навіть перевелася з аспірантури до Києва, до нацонального лінгвістичного. але і там в мене не склалося.
maryxmas: (needs a hug)
а всего-то полезла искать про Йожа с его мохнатой фафыгой и его совершенно чудесным йожиным диалектом

а ведь так недавно оно было, это ваше фидо.
7 лет жизни.
maryxmas: (roma)

подборка карикатур из журнала Крокодил с комментариями по истории феномена джинсов в СССР.

у меня первые джинсы были индийские. а потом мне дали носить правильные джинсы, не Левиса, но что-то сравнимое по крутости.
а потом у меня были пирамиды. не джинсы, а шикарные парусиновые штаны.
maryxmas: (needs a hug)
[livejournal.com profile] anna_frid пишет:
Интересное дело, мне всегда казалось, что гламурненькие журналы по украшению дома и тому подобному - это нечто про жизнь весьма обеспеченных домохозяек с кучей свободного времени, а издаются они прежде всего для тех, кто таковыми не является, но о такой жизни мечтает.

Посмотрела тут в гостях французское издание "Мари-Клэр" - дак боже ж мой, ничего подобного, журнал откровенно про и для людей, стесненных в средствах, и про то, как из ничего сделать хоть что-нибудь. Организовать свадебный обед в лесу, с флажками из дерюги, развешанными по деревьям, и клоунской вышивкой сердечка на спинке дешевого одноразового пиджака жениха. Украсить дом нанизанными на леску крашеными шариками для пинг-понга. Всякое такое.

Что произошло: это изначально журнал именно такого направления? Или он сменил политику? А в России он тоже такой? Первый раз такое вижу, должна сказать.


я пишу:
я с этим столкнулась в конце 1990. я тогда работала в бюро переводов, и там на журнальном столике лежала куча американских женских журналов -- в частности, Космополитан. я была до того знакома только с российским вариантом, и он мне не нравился и не был интересен: он был про демонстративное потребление, украшение себя и про то, как соблазнять мужчин (первое мне было не по карману, второе мне было лениво, а мужчин я и так соблазняла так, что дай дорогу)
но вот американские были очень интересные. они рассказывали про то, как планировать карьеру. как разбираться с конфликтами. как создать себе гардероб из минимума предметов для максимума ситуаций. как решать проблемы со здоровьем. в одном была статья про то, что женщины теперь могут замораживать яйцеклетки, чтобы родить позднее, когда у них всё хорошо с карьерой и деньгами.
maryxmas: (needs a hug)
когда я работала в областной телерадиокомпании (сразу после универа), я три года подряд подавалась на программу "Гендер и культура" в Центрально-Европейском университете.
ну и в последний, третий раз решила попросить написать мне рекомендацию главреда ТВ, которая ко мне хорошо относилась. она сказала -- я не знаю, что надо писать, напиши, что тебе надо, а я подпишу. ок, сказала я.
я написала рекомендацию, все дела. приношу ей, а она говорит -- слушай, а давай её подпишу не я, а наш гендир. я с ним поговорю.
ок, говорю я (а гендир этот отличался довольно склочным характером). иду готовить документы -- это украинский оригинал и английский перевод.
приношу ему все эти бумажки -- он их берёт, читает -- и смотрит на меня с явным неодобрением. дочитывает -- и начинает меня вычитывать -- как я смею так себя расхваливать, это неприлично! и по уже напечатанному, со всеми печатями тексту начинает вносить правки. я смотрю на это в ужасе -- времени у меня в обрез, завтра надо это всё отправлять.
короче, закончил он свою диатрибу тем, что люди должны служить родине, а не по заграницам шляться.
при этом у него старшая дочка уже лет 5 как жила в Штатах, ага.
короче, попил он мне крови -- а в ЦЕУ меня так и не взяли.
maryxmas: (lady)
Победившие интернет
Алена Мельник

название, конечно, дурацкое. интернет нельзя победить, как нельзя победить воздух.
но статья чудесная. и библиотека чудесная.

меня отец отвёл в областную детскую библиотеку, когда мне исполнилось 5, что ли. мне помогли выбрать первую книжку, которую я взяла в библиотеке. это было начало большой дружбы.
(читать-то я читала к трём годам. и писала, и считала. бабушка-кандидат психологических наук, которая хочет воспитывать внучку как положено -- великая сила. с другой стороны, из-за моего раннего обучения и страсти к чтению в школе мне было невыносимо скучно)
в библиотеке меня никуда не торопили, меня никуда не гнали, меня не обзывали, не били (да-да, родная школа №5 и мои дорогие однокласснички, я всё помню) -- я могла сидеть там часами.
обычно я ходила в библиотеку раз в неделю, на выходных -- в субботу или в воскресенье. сдавала прочитанное за неделю, набирала следующую порцию. шла в читальный зал. читала там то, что не давали домой.
там были светлого дерева стеллажи и чудесный запах старых книг.
по хорошему, это было место, где я чувствовала умиротворение.
потом я шла в зоомагазин -- он там как раз в следующем здании -- смотреть на зверюшек и рыбок, а потом -- в центральный научный книжный. у меня были карманные деньги -- от сданной посуды -- и иногда я покупала себе там книжки.
когда мне было 12, там же я купила свой первый сборник фантастики.
в последних двух классах школы к детской городской добавилась юношеская -- в старом здании монастыря в центре города. там был выбор пошире, но не было той задушевности.

так что я стараюсь по возможности вот в эту вот детскую областную библиотеку приносить книжки. мой долг перед ей настолько велик, что, сколько бы я их туда ни принесла, этого никогда не будет достаточно.
maryxmas: (lady)
Мапа школи
на схеме школы детям предлагают отметить места, где они чувствуют себя в опасности или некомфортно.

если бы в мои школьные годы меня попросили такое сделать, пожалуй, единственное место, где я чувствовала себя однозначно в безопасности и комфортно, была школьная библиотека. там обычно, кроме библиотекарши, никого не было. плюс там была куча старых книжек -- сказок, приключенческих и прочего -- которых давно не было в городской библиотеке.
в классе, в коридоре, на лестнице могли толкнуть или ударить.
в спортзале могли запустить в голову мячом.
в столовку я не ходила -- уж больно паскудно она пахла.
причём тогда я даже не воспринимала это как что-то ненормальное.
ну подумаешь, побили. фигня какая.
maryxmas: (needs a hug)

спасибо святой женщине Тане, которая поделилась этими фотками на фейсбуке. и спасибо святой женщине [livejournal.com profile] pigbig, что она с нами согласилась поехать в Тракай смотреть замок.
воспоминания о егушной гендерной магистратуре и посейчас меня греют. (это потом часть группы поехала ещё и в Каунас, если я не путаю, в музей Чюрлёниса. кажется)
maryxmas: (roma)
а я, наверно, тут ни разу не упоминала, что я была в числе авторов команды КВН "Роги Енд Копита" инъяза и факультета социологии ВДУ (теперь -- ВНУ), которая играла в областном финале против сборной Луцкого политеха, капитаном которой был сам Сашко Положинский.
и наша команда была ничуть не хуже.
я до сих пор жалею, что когда уходила с телевидения, не сделала себе копию записи той игры. а теперь попробуй найди, блин...
впрочем, у меня нет и копий интервью с волынскими музыкальными группами, которые я делала для своего телепроекта.
будут у меня дети -- и показать будет нечего, блин.
maryxmas: (needs a hug)
за окном цветёт жасмин, с компа играют хиты итальянской эстрады, а я хочу -- до скрежета зубовного -- на гоцалку.
или же -- другими словами -- на дискотеку.
под открытым небом.
и можно даже без медляков -- потому что тогда, в ранней юности, я предпочитала медляки -- потому что это законная возможность пригласить симпатичного мальчика потанцевать (читай -- медленно подвигаться близко друг от друга и со значительным тактильным контактом :) -- а теперь бы лучше подвигаться самой.
отвести душу.
интересно, в Киеве есть дискотеки, где крутят музыку 80-тых?
maryxmas: (lady)
прошу дуже:

у луцькому видавництві Надстир"я, в которого навіть сайту нема. і мейлу. є тільки телефон.
і грошей вони татові за цю книжку не дали -- дали лише частину накладу, мовляв, самі розповсюджуйте.
я навіть не знаю, чи це краще за Капранових, котрі нам за другу татову книжку вже 5 років не можуть віддати 300 гривень. (ба більше, я навіть не можу її тепер на їхньому сайті знайти)

щоправда, назвати цю книжку геть новою в мене не вийде -- тато написав її в середині сімдесятих, якщо я не плутаю, і вперше видав у журналі Світ пригод -- виходив такий журнал у Львові в дев"яностих. не знаю вже, через що, але той журнал загнувся. на жаль.
видавав його, до речі, отой самий Романчук, на колонку якого я дала посилання у попередньому пості.
в нього в отому журналі тато надрукував кілька речей -- але знову, ніякого гонорару йому за це не дали, а дали лише купу журналів, котрі потім довго лежали в батьків під диваном (і в мене -- в Києві) -- через повну непридатність нашої родини до будь-якої комерційної діяльності.

то от тоді, коли він цю книжку написав, її не брали до друку через надмірний націоалізм, хоча всі рецензенти визнавали, що написано класно, авантюрний сюжет міцно тримає до останньої сторінки, а герої цікаві і події незаяложені --
оскільки головний герой -- пан Казімір, поляк, колишній співробітник російської -- ще за царя -- розвідки, котрий намагається вижити на Волині наприцінці 1930-початку 1940 років, де перед початком другої світової і після її початку перетиналися інтереси цілої купи різних країн, і відповідно, там було повно шпигунів та іншої морської сволоти.
і все це написано на основі спогадів тих, хто все це спостерігав на власні очі -- чи брав безпосередню участь.

і знову -- якщо не плутаю, саме цю книжку -- вже на початку дев"яностих -- в батька взяло видавництво Каменяр -- але за місяць до запланованого друку книжки несподівано для всіх розвалився Радянський Союз (і тут він нам підгадив), і за два дні вартість паперу виросла в десять разів, і всім було вже не до татової книжки.

зі.
а от якби тато не вперся рогом і поїхав поступати до Літературного інституту в Москву, як йому пропонувала мама -- і як, власне, зробив Микола Рябчук після того, як його турнули зі Львівської політехніки з вовчим квитком за націоналізм -- то почали б його видавати ще за совєтів і заробив би він (мій батько, тобто) -- при тодішніх гонорарах і відрахуваннях від накладів -- дикі гроші.
maryxmas: (needs a hug)
наши соседи на нашей машине:


едут по улице Ленина (теперь проспект Воли), потом по проспекту Энгельса (Ровенская трасса)
единственно плохо -- кусок, где обком и дом моих родителей, почему-то не записали. а зря.
Маренич, кстати, до сих пор живёт в соседнем доме. у него в те времена была где-то такой же древности машина (наша 1936 года), но у нас, собственно, Мерс и открытый и апельсиновый, а у него был, кажется, Хорьх. чёрный и закрытый. или тоже Мерс? но всё равно чёрный и закрытый.
и как его папа за руль вообще пустил?
меня за руль этой машины пустили ровно два раза -- мне было 11, и меня надо было начинать учить водить. но когда я чуть не втулила машину в стену гаража -- а там нет гидроусилителя, и вообще она довольно жёсткая в управлении, меня за руль больше не сажали. ну, пока мне не было 23 и я не пошла на водительские курсы. но и тогда меня за руль пускала мама -- уже своего мерса, и только на том участке трассы Львов-Луцк, где не было поворотов.
так что я до сих пор и не вожу.
бисталковая патамушта.
maryxmas: (dwarfish)
але й зараз теж непогано.


це з якогось дуже давнього -- 1989 чи 1990 року -- журналу Перець.
в мене ця картінка була вклеєна на третій сторінці шкільного щоденника останні два роки в школі. а на передостанній в мене були Фредді Крюгер, Джейсон Вурхіс і той хлоп із бензопилкою зі старої Різанини бензопилкою у Техасі, вирізані з журналу Кіноекран.
але де я її діла, не знаю.
а ця збереглася. вона в мене на стіні причеплена.
maryxmas: (spleen)
держать при себе мужчину, который любит тебя, но которого не любишь ты, удобно.
но неспортивно.
maryxmas: (surprised)
а ведь я уже живу без СССР дольше, чем жила с ним.
maryxmas: (феминистское/be_mine)
[livejournal.com profile] boris_ivanov (хороший человек, и умный, да) цитирует из публикации Взгляда про этот самый сериал:

Чего хотят настоящие подростки? Только трех вещей – покурить, выпить и переспать с симпатичной девчонкой. Может быть, вы хотели чего-то другого, когда были подростком? Тогда я вам сочувствую.

я, наверно, была ненормальным подростком. выпить мне не хотелось, курить мне было противно, да и переспать как-то не очень тянуло. а уж когда потянуло, то с мальчиком. точней, не с мальчиком, а с парнем. он был умный, красивый, с длинными хайрами и читал то же, что и я.
а хотелось мне, чтоб меня оставили в покое и не мешали читать.
а в универе мне было интересно учиться.

да, я знаю, я фрик.
maryxmas: (ироничное/envy)
под катом. с комментариями.

Read more... )
maryxmas: (решительное/red_riding_hood)
у кого-то в коментах в рамках обсуждения деятельности Гайдара нашла ссылку --

Смерть от голода. Год 1995-й.

врач рассказывает о том, как у него на руках умер от голода бомж.
история жуткая, но я не о том.

я вот о чём.
в самом конце страницы барышня пишет в комментарии:
Помню я этот 95-й, на Украине ничуть не лучше ситуация была, а я только поступила в мед.институт. Я помню, как мама пекла хлеб, потому что купить было не на что, как мы, иногородние студенты, подкармливали друг друга в общежитии, помню, что моя подруга до сих пор не ест гречневую кашу потому что ее родителям, инженерам судостроительного завода, вместо зарплаты долгое время выдавали мешки с гречневой крупой, а на другое не было денег. Мы жили в общежитиях без отопления и света, питались черт знает чем, а с экранов телевизора нас жалели одинаково сытые рожи.

я точно так же не ем картошку. Димыч с меня смеётся, а я не могу. точней, могу, но не хочу.
рис, гречка, что угодно -- а вот картошку только печёную, и то если её покупать, а не самим делать.

как раз в начале девяностых мы всей семьёй несолько лет питались картошкой, хлебом и квашеной капустой. но в основном картошкой, да.
maryxmas: (весёлое/halloween)
[livejournal.com profile] sestra_kerry выдала мне на меня вот такие ассоциации:

кашемир, яблоки, heavy metal queen, Пікардійська Терція, Луцкий замок

и в соответствии с условиями игры, я их откомментирую, это раз, и два -- выдам всем желающим свои ассоциации на них.

итак, Read more... )
вот как-то так.

напоминаю -- в коментах принимаются заказы на ваши пять ассоциаций :)
maryxmas: (Default)
как я переехала жить в Киев.

из них год я жила в Луцке, и ещё два в Штатах.
и тем не менее.

в начале ноября 2000 года я съездила на конференцию в Минск. это было сюрреалистично и слегка жутко. там было грязно, сыро и мрачно. (хотя я думала, что после ноябрского Луцка грязью меня не удивить) я познакомилась с Сашей Першаем, он сводил меня в гендерную магистратуру ЕГУ.
потом я познакомилась с [livejournal.com profile] miram. точней, не познакомилась. к тому времени мы, наверно, уж года три как общались в Фидо.
мы развиртуализировались. при встрече он поцеловал мне руку.

а потом я переехала в Киев. из родительского дома в аспирантскую общагу КНЛУ.
там душ был один на весь корпус. а моя комната была на девятом этаже. у меня было две соседки, ложившихся спать в десять вечера, кровать с металлической сеткой и разбитый стол с разбитой розеткой, и окно с щелями со всех сторон.
да, душ. он был выложен покоцаной, в трещинах, плиткой. на полу стояла затхлая вода со сгустками волос, одноразовыми упаковками от шампуня, использованными презервативами и пеной для бритья ног. поэтому все ходили мыться во вьетнамках. на платформе. во избежание.
свет горел через пролёт. лампочки мигали. в воздухе стояла сырая взвесь. вода текла из кранов под потолком или горячая, или холодная. или никакая. выглядело это всё как сцена для дешёвого ужастика.
а ещё там были жуткие сквозняки -- во всю высоту здания.

я никого не знала. мне не с кем было на кофе пойти. дома остались родители, брат, друзья, муж (предыдущий и слава богу бывший)
мне было очень плохо и одиноко.
после Луцка, в котором мне было как руке в лайковой перчатке -- слегка тянет, но очень удобно. а главное -- тепло.

а потом я поехала в Москву. тож на конференцию. (и тоже за свой счёт :) я почти на все конференции езжу за свой счёт). и вот после декабрской Москвы сырой промозглый чёрный Киев мне показался таким тихим, таким уютным, таким добрым, что я с ним смирилась.
а потом полюбила. нашла друзей. (сначала через Фидо. потом через жж)
нашла любимого мужчину. (не с первой попытки, но этот опыт был преимущественно приятным и радостным. даже по пьяни)
и теперь мне в Киеве хорошо. и правильно.

правда, после поездки в Сан-Франциско я часто задумываюсь... но Сан-Франциско соединяет в себе столько того, что я люблю, что конкурировать с ним вряд ли сможет какой-либо иной город. вот только оттуда до Луцка далеко добираться

зы.
быть понаехалом довольно занятно, кстати :)
maryxmas: (ass)
вообще, я последнее время задумываюсь о том, как бы выглядела моя жизнь, будь я мужчиной.
мои родители были уверены, что первенец у них будет мальчик -- уж больно сильно брыкалась (считается, что девочки поспокойней). а родилась я :)

глядя на моего отца и моего малого, я думаю, я была бы довольно импозантным мужчиной. выоским, с широкими плечами и светлыми волосами и рыжей бородой. я бы постоянно экспериментировала с растительностью на лице - - то усы, то баки, то шкиперская борода, то испанская бородка.

я бы очаровывала женщин и носила стильную одежду и шляпу с пером, и длинные пальто, и возможно курила бы трубку. ещё я бы изредка пила.
у меня было бы намного меньше комплексов, связанных со внешностью.

я бы практиковала боевые искусства. если точнее, то у-шу. стиль тигра. и стиль пьяного. (наш тренер с самого начала был против женской группы, но не мог ничего с нами поделать -- практически все 5 лет, что мы у него занимались, он говорил, что хочет от нас избавиться. когда всё окончательно распалось, мы продержались ещё полгода. а потом всё. когда он снова собирал клуб, я уже не пошла. у любой лояльности есть свои пределы)

не исключено, что я была бы программистом. и неплохим программистом. мне было 12, когда я попала в компьютерный кружок. и была там единственной девочкой. весь год, что я туда ходила. а потом я оттуда ушла -- не сошлась характером с руководителем кружка. а потом и нужды особой не было -- любую работу по настройке компа делали мои бойфренды (встречаться с программистом не только легко и приятно, но и выгодно).
возможно, я была бы переводчиком-синхронистом -- я бы не боялась облажаться так сильно, как я боюсь (вот Димыч вообще облажаться не боится. при том, что я переводчик более сильный. но я боюсь. и потому не беру устные заказы). плюс у меня не было бы травматического опыта с клиентами -- меня не просили бы заваривать кофе и не ставили бы в известность, что во время поездки меня будут трахать (с этими я, естественно, никуда не поехала).

меня бы взяли в аспирантуру сразу и не морочили бы голову. я бы защитилась. преподавала бы. и сейчас уже вполне могла бы быть докторантом.
не исключено, что я бы поехала поступать в Москву или Питер. с соответствующими последствиями.

а. ещё я бы умела майстрячить и чинить машины. мой отец -- мастер на все руки, и я да, умею забить гвоздь и собрать / разобрать что-то простое по схеме. но ничему более сложному он меня не учил. будь я мальчиком, он бы брал меня с собой в гараж не только мыть машину, но и её ремонтировать.

скорей всего, я бы была жената и у меня бы уже были дети. не исключено, что я бы решилась отправиться за рубеж учиться намного раньше.
я бы точно была атеистом. вот насчёт феминизма и национализма не знаю.

а. ещё я бы писала худло. не самого лучшего качества, но и не самое плохое. потому что у меня ни самомнения, ни графоманских амбиций для этого не хватает.
maryxmas: (бля/shit)
очень интересный пост у [livejournal.com profile] turtle_t -- про мужика, которого травили в школе. те, кто травил, выросли и забыли. а он не забыл.
и теперь не хочет с ними видеться и не понимает, какого хера они пытаются его френдить на фейсбуке.
и я его понимаю. меня вон на одноклассниках куча народу позафренживала, с которыми я в школе практически не общалась.
и один из тех, кто меня травили, тоже зафрендил. я до сих пор не понимаю, зачем.

вот моя мама, например, с огромным удовольствием встречается со своими одноклассниками и одноклассницами.
а я не испытываю ностальгии по школе совершенно. есть, конечно, пару человек из моего класса, которых я была бы не прочь повидать. но и тогда я не уверена, что мне было бы о чём с ними разговаривать.
maryxmas: (бурчащее/dwarfish)
днём я наблюдаю, как народ с этажей выше нашего швыряет вниз из окон мусор.
а сейчас ночь, темно, никто ничего не швыряет. зато я обоняю, как кто-то курит шмаль. и даже, кажется, не очень плохую. не то чтобы я в этом разбиралась -- но пахнет интересно, да.

на днях шла домой с базарчика, где покупала арбуз. из нашего подъезда два парня грузили в пикап игровой автомат. в профиль он выглядел точно как умывальник из Мойдодыра.

зы.
вытянула из торрентов пару десятков альбомов всякого старья -- восьмидесятые, все дела. теперь слушаю Сикрет Сервис. оказывается, я их с детства люблю. особенно Вспышку в ночи:


посмотрела в Википедию. это шведы. господи, благослови Швецию!

ззы.
дочитала статью. оказывается, я люблю синтипоп.

зззы.
а ещё оказывается, я с детства люблю Спейс. и Френка Дэвида. странно в плейлисте натыкаться на вещи, которые я слушала с бобин, когда мне было 6...
maryxmas: (йети/jeti)
пипл,
а вы любите отгрызать горбушку у свежего хлеба?

я вот так с детства обожаю. у него такой запах, умопомрачительный просто. в гастрономе берёшь его с полки ещё горячий, расплачиваешься на кассе, и пока идёшь домой, грызёшь горбушку. а, ещё можно было запивать его холодным молоком прям из литровой бутылки. чуть-чуть отодвигаешь фольгу зубами и потягиваешь...
чистая радость жизни.
maryxmas: (ass)
в [livejournal.com profile] linguaphiles:
"Will you marry me?" is not the only way for a man asking for a woman's hand in marriage.

In Japan, a Japanese man often says one of these as a means to propose:

パンスを洗ってください Please wash my underwear.

毎日、みそ汁を飲みたい I would like to drink miso soup everyday.

In Singapore, a Singaporean man may ask, "Shall we get an HDB flat?" to propose.

HDB is government flat, and big subsidies are given for first time home owners, usually the newly-married.


надо заметить, что в юные годы я пользовалась популярностью у мужчин. у программистов, если быть точнее.
так вот, один мой тогдашний бойфренд как-то с воодушевлением заявил мне, что когда мы будем жить вместе, я буду стирать его носки. эта перспектива меня так напугала, что я от него сбежала, и очень быстро.
(не, там на самом деле было много других привходящих, но своё тотальное недоумение по поводу того, почему это я вдруг должна стирать чьи-то ещё носки, кроме моих, я до сих пор помню)

вывод:
не предлагайте трепетным девам стирать носки. они от этого пухнут и дохнут.
maryxmas: (тоска/spleen)
за многие годы развирутализаций (считай, с 1995 года) я выяснила -- те, с кем знакомишься в виртуале, как правило (с очень редкими исключениями) в реале оказываются такими же. а вот те, с кем знакомишься в реале, в виртуале очень часто начинают лезть такими неприглядными сторонами, что уж и не радуешься, что в виртуале их тоже знаешь.

(я пару раз даже чуть реально замуж не вышла по результатам виртуального романа :)

а какой у вас был опыт развиртуализаций?
maryxmas: (дуля з Гімалаїв / dulia)
при том, что мне практически каждую ночь снятся всякие ужастики, экшены, триллеры, драки, бои, стрелянина, кровищща, кишки, изнасилования, трупы, зомби, и другая кровавая научная фантастика и фэнтезятина -- кошмары как таковые снятся мне очень редко.
вот такие, когда липкий ужас заливает всё тело, сковывая движения и не давая вырваться.
у меня довольно странные кошмары.
они, как правило, связаны с какими-то чудовищными неназываемыми тварями в глубокой чёрной воде. как правило, это бассейн. ночь. факелы. мозаичные края. и что-то там, в глубине бассейна. неназываемое.
не только в бассейне, кстати. вообще глубокая вода.
или что-то подземное. оно себе ползёт, а дома на поверхности рушатся.
причём сюжетно эти кошмары очень просты -- в отличие от моих обычных снов, где, как правило, идёт параллельно несколько сюжетов, которые между собой сложносочинены.
и они не изменяются -- с детства.
правда, в детстве и отрочестве несколько раз снилось, будто за мной кто-то гонится, а я не успеваю найти ключи, чтобы укрыться за дверями родительского дома.
но этих не было уже больше 15 лет, пожалуй.
вот недавно приснился бывший муж. не знаю уж, чего он мне там сказал или сделал, но я в полусне потребовала от Дмитрийсаныча меня немедленно обнять, а то мне страшно. он обнял, ему не жалко :)

есть, впрочем, один сон... кошмар, точней.
очень, очень неприятный. он приснился мне только один раз, лет 7 или 8 назад, но я его почему-то очень хорошо помню.
промозглая ранняя зима. холодно, сыро, и снег с водой в рытвинах в земле.
я (я -- девочка. лет 11. тощая. грязная. вшивая. больная. я себя не видела. я себя так ощущала) выползаю из типа землянки под корнями вывороченного, давно сгнившего дерева на опушке леса, перед которым поле. чёрное. в серых проплешинах подтаявшего снега. перерытое вдоль и поперёк не то траншеями, не то не знаю чем, неровное, короче, и убогое.
птиц не слышно, небо затянуто светлосерыми тучами. и ветер. сырой.
и я вижу, как по полю идут несколько взрослых мужчин в шинелях. оборванные. грязные. голодные. злые. и я ныкаюсь обратно в свою нору. потому что я что-то о них знаю. не в смысле об этих конкретных. а в смысле -- чего от таких вообще можно ждать.
я сижу в своей норе и тру руку. на которой шрам от человеческих зубов.

этот сон настолько ярок (не в смысле цветов, а в смысле ясности ощущения) и настолько детален, что кажется, будто я провалилась в чьё-то воспоминание или реальное переживание. т.е. не тогда -- это я уже позже поняла. много позже.
надеюсь, она выжила.
maryxmas: (бурчащее/dwarfish)
а. ну и раз я уже про это заговорила.
пока читала материалы, узнала немало нового.
например, что в качесве прокладок в 19 веке (и это при отсутствии нижнего белья) использовали кусок овчины шерстью к телу. а тряпки, которые дамы побогаче использовали в качестве прокладок во время путешествий, они -- чтоб не морочиться с их стиркой -- сжигали на специальной жаровне.
(под катом жуткая история про кровавые тряпки и немножко личной истории. ничего интересного)
Read more... )
я ж типа дама сознательная. пару лет назад я решила, что хватит пользоваться прокадками, нужно что-то более экологически приемлемое. (ну, потому что прокладки в их нынешней форме разгалаются в живой природе до полутора сотни лет)
с помощью замечательной [livejournal.com profile] kor_ol раздобыла себе такие специальные, из морской губки, фигни. типа их хватает на 4 часа. одной. во влагалище. а потом типа вынимаешь, прополаскиваешь под водой из-под крана или из бутылки, и можно обратно вставлять. и типа их хватает на такое использование на 5-6 лет.
не знаю, как кому, а мне они не пошли. они всё время подтекают.
но на днях, перечитавшись всяких материалов про менструации, природу, прокладки и прочие страсти, решилась и купила себе -- сегодня! -- менструальную чашу. ну, это оно называется так страшно. на самом деле это такой колпачок из латекса или другого гипоаллергенного материала:

его при правильном применении хватает на 10-15 лет использования. мне щас 33, как раз до менопаузы хватит :)
чем он хорош, что он -- при правильном использовании -- не протекает. и его хватает на сутки. в смысле его можно опорожнять раз в сутки. при этом материал никак с флорой не взаимодействует.
ну вот придёт, посмотрим, настолько ли он хорош, как о нём пишут.
(кстати, в жж даже сообщество специальное есть про менструальные чаши -- [livejournal.com profile] menstrual_cups)

August 2017

M T W T F S S
 1 2 3456
7 89 10 11 1213
14 15 1617181920
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Aug. 19th, 2017 03:42 am
Powered by Dreamwidth Studios