От і я, вибачте, що так довго. Отож, як на МСД
1. Оповідання має драйв. Відчувається, що воно писалося в часи піднесення і про період емоційного піднесення. Той, хто таке пережив, знає, що «воно п’янить сильніше, ніж секс чи наркотики».
2. Автор абсолютно вправі сам будувати свій світ і стосунки в ньому. Але, оскільки читач, хоче він цього чи ні, підставлятиме свій досвід, можливі побічні ефекти. Щоб далеко не ходити: я як читач можу собі уявити подібний хід подій і дуже негідну поведінку окупантів. Але ніяк не можу повірити, щоб дані конкретні окупанти вели себе саме так. Тобто цілком погано – будь ласка, але погано в інший спосіб. Тому в мене, цілком мимовільно, виникає підозра, що автор хоче про щось натякнути. Найбільш ймовірно – що під «окупантами» маються на увазі зовсім не ті, кого він так називає. А, оскільки вибір кандидатур «окупантів» загалом невеликий, сюжет мимоволі збивається не туди. Тобто, автор, звичайно, вправі і так вчинити. Але – коли він робить так свідомо, то це, як говорив Набоков, «спроба провезти контрабандою дозволений товар при відкритій границі». Якщо ж несвідомо… Я, як програміст, боюся, якщо моя програма робить щось корисне, але непередбачене. З Вашими ж окупантами можна було розвинуте сюжет так: вони щиро намагаються зробити щось добре, а виходить чорті-що.
3. Оповідання потроху мені нагадало Кожелянкову «Українську книгу мертвих». Включно з підбором музики. На всякий випадок – закінчилося воно поверненням до нормального, тобто більш-менш сучасного стану речей.
4. Карта, звичайно, «нароковаць», тобто «служити, відбувати термін». Згодна, що пісня класна.
Ну, і не буду навіть додавати, що, коли б мені оповідання не сподобалося, я б його не зуміла дочитати. А я зуміла і читатиму ще :-)