про Крим

[maryxmas]

взяла тут

Zaven Babloyan:
"Я тут потихоньку смотрю, как создавался "крымнаш". Как и вы, я знаю, что Крым был объектом активных миграционных манипуляций и до 2-й мировой, и после; а вот несколько цифр, непосредственно связанных с той войной.
1) 18.08.1941 -- депортация крымских немцев, ок. 60.000 человек (возможно, не всех успели депортировать);
2) Зима 1942 -- итальянцы Керчи, ок. 500 человек;
3) За время оккупации нацистами -- уничтожение евреев и крымчаков (ок. 40.000 чел.) и цыган (точно неизвестно, сколько, но тысячи человек; те, кому удалось замаскироваться под кырымлар, были депортированы уже советской властью);
4) 18.05.1944 -- депортация крымских татар, турок, караимов, цыган -- ок. 180.000 человек;
5) 27.06.1944 -- депортация армян, греков и болгар, 37.000 человек;
6) Лето 1944 -- депортация еще ок. 2.000 немцев и ок. 3.500 других неблагонадежных (граждан других государств и национальностей).
В общем, выходит, около 1/3 миллиона человек "нерусских" национальностей было депортировано советами (ок. 300.000) и уничтожено нацистами (евреи). В целом же население Крыма сократилось втрое -- приблизительно с 1,2 млн до 400.000.
7) Осенью 1944-го часть евреев вернулась из эвакуации, а в 1947-м половина еврейского сельского населения (ок. 250 семей из 600) была отправлена в Биробиджан в связи с местными антисемитскими настроениями и стартом глобальной антисемитской кампании в СССР.
Ну и 8) В 1945-м и 1948-м годах -- переименование населенных пунктов с неславянскими названиями (ок 90% всех населенных пунктов полуострова).
Получается, нынешний неосоветский национализм -- это лишь буйный ренессанс национализма советского, только теперь уже его агрессия и русский этнический фашизм ничем не прикрыты. А если внимательно посмотреть на то, что делали с людьми в Донбассе, -- кого выселяли и кого заселяли -- становится понятно, что сегодняшняя Донбасская "русская уголовная зона" тоже отчетливо этнический, а не только социальный проект".

і про Україну

Svitlana Odynets

Чомусь мені здається, що в цьому всьому не тільки донеччани й одесити проходять шлях від "себе" до України, тобто від власної локалізованої "тутейшості" (а "тутейшість" - це далеко не тільки фізична географія) до соборності ( і тут я маю на увазі не лише "націю" і "державу", але розширення свідомості). Галицькі, волинські, подільські "народи" - наче крізь сон - починають розпізнавати суть за улюбленими гаслами про єдиність, неподільність і національність, яка полягає у тому, що соборність - це не унеможливлення за принципом іншості, а інклюзія цього іншого. Фрагментарність мислення, всі оці поділи на "ми" і "вони", "москалів" і "патріотів", "чорне" і "біле" починає затиратися, зникати, хоча на рівні риторики слова ще залишаються, як жаб'ячі шкірки. Повільно-повільно все ж приходить розуміння, що сенс унікальності в її універсальності, а національного - в мультикультуральному. І що співання колядок у Львові і душевна доброта людей у Чернігові - це речі одного порядку, які цілком співставні, а, отже, нема більш культурних і менш освічених, бо культура і освіченість - це не валізка, наповнена традиціями, дипломами і книжками, а здатність до сприйняття, слухання, уваги, відкритості, "широти душі", яка у тому, щоб приймати, а не відкидати. І навпаки - закутість у гаслах, патріотична помпезність, вивищуваність на власних родинних історіях, намагання встановити лише свій варіант історії, мови, світогляду - ознака глибокого провінціалізму і поганої освіти. Коротше, кожному з нас є куди рости у цьому часі...
На щастя, перед війною на Сході, у нас був Майдан. А там, за довгі холодні зимові ночі, багато що відкрилося як очевидне.
І ще: оцей от звичний нам дискурс про те, що Захід зберігав українське (у фотографіях дідів УПА і гаївках), а Схід - люмпенізувався через впливи Москви і втрачав власну пам"ять - явно хибна інтелектуальна конструкція. Бо лінія поділу, як бачимо тепер, лише між громадянами (різних національностей) і совком, оцим от homo sovieticus, який не обмежується віком, статтю і національністю. Тільки між совком і тими, хто ним не є.