![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
сьогодні закінчила колонку для журналу
в якій говорила про жінок на Майдані.
потім зустрілася із молдовською магістранткою з Кембріджа, яка пише про Фемен. (ну дійсно, про що ще зі мною можна говорити :)
а потім написала відповідь на питання для статті про жінок на Майдані:
Чому роль жінки на майдані вперто не помічалася і не помічається? І які ініціативи могли б цю ситуацію змінити?
В Китаї до початку 20 століття існувала практика -- в заможних родинах маленьким дівчаткам перемотували тканиною стопи, щоб ніжка формувалася маленька. в процесі в дівчаток ламалися кістки, відгнивали пальці, але маленька ніжка була ознакою того, що дівчина походить з порядної родини і є бажаною нареченою (а ще вважалося, що вона в ліжку надзвичайно пристрасна, а її піхва через постійне напруження ніг дарує чоловікові неземну насолоду). Поряд з такою зманіженою жінкою (а по факту -- скаліченою і неспроможною навіть ходити самостійно, лише шкульгати) будь-який чоловік -- хоч тупий, хоч жирний, хоч повний нездара -- почувався сильним і мужнім. Дуже зручна система -- одних ми калічимо, щоб інші на їхньому фоні сприймали себе кращими, ніж вони є насправді.
тобто в такий спосіб послідовно вибудовується система, в якій чоловік є нормою людини, а жінка є відхиленням від цієї норми, і її культурно обмежено до фізичного відтворення людства -- побутове, сексуалье та емоційне обслуговування чоловіків, народження і виховання дітей та догляду за хворими і старими. все, що жінки роблять поза межами цього кола, потрапляє у сліпу пляму, та ігнорується, знецінюється та забувається.
отакий гандікап для жінок, за рахунок котрого чоловіки мають привілеї, створюється різними шляхами в усіх патріархатних суспільствах, і це відбувається століттями. українське не є виключенням. при тому, що жінки в нас становлять 54 відсотки людей з вищою освітою, у парламенті у нас жінок менше, ніж в Саудівській Аравії, не кажучи вже про уряд чи керівні посади -- в держуправлінні, в бізнесі, в освіті, в медицині, та будь-де. в пресі жінки фігурують менше ніж у третині журналістських матеріалів.
нам пропонується картинка суспільства, в якому чоловіки взаємодіють з іншими чоловіками стосовно важливих чоловічих справ -- а жінки, які займаються тим самим, випадають з картинки, бо не відповідають звичній -- чоловікоцентричній -- картинці.
стосовно Майдану таке ігнорування жіночого внеску в його формування та існування дозволяє вивищувати чоловіків на кожному кроці, в такий спосіб стимулюючи їх щось робити.
по факту суспільство має до чоловіків і жінок різні вимоги: до чоловіків знижені, до жінок завищені. і винагорода для жінок, відповідно, нижча за чоловічу -- їм не забороняють бути на Майдані, хай за це подякують. а от чоловіків за це послідовно вихваляють.
ще один аспект -- постійне припрошування жінок або на кухні, або посміхатися чоловікам, або їх надихати, або ще якось прислужуватись, а от чоловіків, які не йдуть на Майдан, соромлять - пропонують їх вітати з 8 Березня, бо які ж вони чоловіки, якщо вони не на Майдані! і те, що така акція є принизливою і зневажливою до жінок, її організаторам не спадає на думку.
українське суспільство тяжко уражене жінконенависництвом і сексизмом.
ініціативи, які могли б допомогти подолати цю ганебну ситуацію, пропонують самі жінки -- зокрема, Жіноча сотня.
просвітництво. інформування. привертання уваги до цієї проблеми. робота із можновладцями, щоб вони активніше залучали до процесу прийняття рішень жіночі організації, що працюють із відповідними проблемами, і не лише для того, аби потім відзвітуватися їхньою роботою так, ніби самі її зробили.
робота зі ЗМІ -- просування гендерних стандартів та політкоректності як мови, що запобігає жінконенависництву та ксенофобії.
плюс виконання, нарешті, численних міжнародних зобов"язань України з питань рівності прав жінок і чоловіків.
потім зустрілася із молдовською магістранткою з Кембріджа, яка пише про Фемен. (ну дійсно, про що ще зі мною можна говорити :)
а потім написала відповідь на питання для статті про жінок на Майдані:
Чому роль жінки на майдані вперто не помічалася і не помічається? І які ініціативи могли б цю ситуацію змінити?
В Китаї до початку 20 століття існувала практика -- в заможних родинах маленьким дівчаткам перемотували тканиною стопи, щоб ніжка формувалася маленька. в процесі в дівчаток ламалися кістки, відгнивали пальці, але маленька ніжка була ознакою того, що дівчина походить з порядної родини і є бажаною нареченою (а ще вважалося, що вона в ліжку надзвичайно пристрасна, а її піхва через постійне напруження ніг дарує чоловікові неземну насолоду). Поряд з такою зманіженою жінкою (а по факту -- скаліченою і неспроможною навіть ходити самостійно, лише шкульгати) будь-який чоловік -- хоч тупий, хоч жирний, хоч повний нездара -- почувався сильним і мужнім. Дуже зручна система -- одних ми калічимо, щоб інші на їхньому фоні сприймали себе кращими, ніж вони є насправді.
тобто в такий спосіб послідовно вибудовується система, в якій чоловік є нормою людини, а жінка є відхиленням від цієї норми, і її культурно обмежено до фізичного відтворення людства -- побутове, сексуалье та емоційне обслуговування чоловіків, народження і виховання дітей та догляду за хворими і старими. все, що жінки роблять поза межами цього кола, потрапляє у сліпу пляму, та ігнорується, знецінюється та забувається.
отакий гандікап для жінок, за рахунок котрого чоловіки мають привілеї, створюється різними шляхами в усіх патріархатних суспільствах, і це відбувається століттями. українське не є виключенням. при тому, що жінки в нас становлять 54 відсотки людей з вищою освітою, у парламенті у нас жінок менше, ніж в Саудівській Аравії, не кажучи вже про уряд чи керівні посади -- в держуправлінні, в бізнесі, в освіті, в медицині, та будь-де. в пресі жінки фігурують менше ніж у третині журналістських матеріалів.
нам пропонується картинка суспільства, в якому чоловіки взаємодіють з іншими чоловіками стосовно важливих чоловічих справ -- а жінки, які займаються тим самим, випадають з картинки, бо не відповідають звичній -- чоловікоцентричній -- картинці.
стосовно Майдану таке ігнорування жіночого внеску в його формування та існування дозволяє вивищувати чоловіків на кожному кроці, в такий спосіб стимулюючи їх щось робити.
по факту суспільство має до чоловіків і жінок різні вимоги: до чоловіків знижені, до жінок завищені. і винагорода для жінок, відповідно, нижча за чоловічу -- їм не забороняють бути на Майдані, хай за це подякують. а от чоловіків за це послідовно вихваляють.
ще один аспект -- постійне припрошування жінок або на кухні, або посміхатися чоловікам, або їх надихати, або ще якось прислужуватись, а от чоловіків, які не йдуть на Майдан, соромлять - пропонують їх вітати з 8 Березня, бо які ж вони чоловіки, якщо вони не на Майдані! і те, що така акція є принизливою і зневажливою до жінок, її організаторам не спадає на думку.
українське суспільство тяжко уражене жінконенависництвом і сексизмом.
ініціативи, які могли б допомогти подолати цю ганебну ситуацію, пропонують самі жінки -- зокрема, Жіноча сотня.
просвітництво. інформування. привертання уваги до цієї проблеми. робота із можновладцями, щоб вони активніше залучали до процесу прийняття рішень жіночі організації, що працюють із відповідними проблемами, і не лише для того, аби потім відзвітуватися їхньою роботою так, ніби самі її зробили.
робота зі ЗМІ -- просування гендерних стандартів та політкоректності як мови, що запобігає жінконенависництву та ксенофобії.
плюс виконання, нарешті, численних міжнародних зобов"язань України з питань рівності прав жінок і чоловіків.
no subject
Це не спроба заперечити. З загальною картинкою "як завжди буває в патріархальних суспільствах з жінками" сперечатись недоцільно.
no subject
про що я, власне, і кажу.
no subject
Хоч "чоловік чоловікові вовк". І моя особіста роль буде оцінена навіть менше, ніж роль тих, кто їжу безпосередньо на Майдані приготовляв. Я не претендую, звісно. Порівну тут не буде. Будуть "герої Майдану", будуть "найсвідоміші сини та (сподіваюсь) дочки націі", будуть "справжні українці" і будуть "небайдужі громадяни".