про Бабий яр мы поговорили
Oct. 20th, 2006 02:33 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
maryxmasдавайте теперь про Волынскую трагедию.
евреев мы резали, поляков мы резали, русских мы резали. кого ешё мы резали? чехов? венгров? татар? караимов? армян?
зы.
Волинська трагедія: пошук правди:
Роздуми українського історика на сторінках книги польських авторів
Iгор IЛЬЮШИН
Вивчаючи вже тривалий час причини або мотиви, які спонукали саме керівництво ОУН-Бандери і командування УПА до масової антипольської акції на Волині, я дійшов наступного висновку. Місцевий міжнаціональний українсько-польський конфлікт був викликаний не присутністю тут партизанських загонів АК, які дійсно були створені лише у відповідь на згадувану акцію (про це пишуть автори книги), і не наявністю на українських етнічних землях політичного представництва польського емігрантського уряду, яке за будь-яких умов мало втілювати в життя урядові плани по збереженню за повоєнною Польщею її «східних кресів», хоча обидва згадані чинники відіграли свою роль у тих подіях. Безпосереднім мотивом для започаткування, а головне продовження масової антипольської акції на Волині впродовж 1943— 1944 рр. значною мірою стала та обставина, що місцеві поляки всілякими шляхами намагаючись проникнути в адміністративний, і господарський апарат окупаційної німецької влади, створювали тим самим для себе фундамент, за наявності якого вони змогли б зберегти свій вплив на цих землях після поразки Німеччини. Саме такий стан речей, що склався на Волині навесні- влітку 1943 р., констатували добре обізнані з ситуацією на окупованій території радянські оперативно-чекістські групи, німецькі функціонери і звичайно ж представники місцевої української громади.
Той факт, що польське населення на Волині було малочисельним (не більше 16 % від загальної кількості), але воно безвідносно до того прагнуло відігравати тут роль господаря, в тому числі у відносинах iз окупаційною владою, тим більше після того, як німецьку поліційну службу полишило близько п’яти тисяч українців, які втекли в ліс, щоби розпочати боротьбу проти цієї ж окупаційної влади, не міг не насторожити українських політичних провідників на Волині.
Трагізм ситуації, що виникла, полягав, насамперед, в тому, що нібито цілком спочатку вмотивована з погляду українських національних інтересів антипольська акція дуже швидко набула небачених за масштабом обертів і надзвичайно кривавого характеру, здійснювалася завдяки участі в ній сільського люду, озброєного тим, що потрапило під руку, в найжорстокіший спосіб і охопила об’єктивно здавалося б загалом безвинних людей, в тому числі старців, жінок і дітей. А це вже був злочин. Польській людності Волині, а пізніше й Східної Галичини довелося з надлишком розплатитися і за довоєнну помилкову політику урядів Другої Речі Посполитої по відношенню до українців, і за власні уявлення та погляди щодо тієї політики, які, між іншим, добре відбиті в документації так званої польської підпільної держави .
евреев мы резали, поляков мы резали, русских мы резали. кого ешё мы резали? чехов? венгров? татар? караимов? армян?
зы.
Волинська трагедія: пошук правди:
Роздуми українського історика на сторінках книги польських авторів
Iгор IЛЬЮШИН
Вивчаючи вже тривалий час причини або мотиви, які спонукали саме керівництво ОУН-Бандери і командування УПА до масової антипольської акції на Волині, я дійшов наступного висновку. Місцевий міжнаціональний українсько-польський конфлікт був викликаний не присутністю тут партизанських загонів АК, які дійсно були створені лише у відповідь на згадувану акцію (про це пишуть автори книги), і не наявністю на українських етнічних землях політичного представництва польського емігрантського уряду, яке за будь-яких умов мало втілювати в життя урядові плани по збереженню за повоєнною Польщею її «східних кресів», хоча обидва згадані чинники відіграли свою роль у тих подіях. Безпосереднім мотивом для започаткування, а головне продовження масової антипольської акції на Волині впродовж 1943— 1944 рр. значною мірою стала та обставина, що місцеві поляки всілякими шляхами намагаючись проникнути в адміністративний, і господарський апарат окупаційної німецької влади, створювали тим самим для себе фундамент, за наявності якого вони змогли б зберегти свій вплив на цих землях після поразки Німеччини. Саме такий стан речей, що склався на Волині навесні- влітку 1943 р., констатували добре обізнані з ситуацією на окупованій території радянські оперативно-чекістські групи, німецькі функціонери і звичайно ж представники місцевої української громади.
Той факт, що польське населення на Волині було малочисельним (не більше 16 % від загальної кількості), але воно безвідносно до того прагнуло відігравати тут роль господаря, в тому числі у відносинах iз окупаційною владою, тим більше після того, як німецьку поліційну службу полишило близько п’яти тисяч українців, які втекли в ліс, щоби розпочати боротьбу проти цієї ж окупаційної влади, не міг не насторожити українських політичних провідників на Волині.
Трагізм ситуації, що виникла, полягав, насамперед, в тому, що нібито цілком спочатку вмотивована з погляду українських національних інтересів антипольська акція дуже швидко набула небачених за масштабом обертів і надзвичайно кривавого характеру, здійснювалася завдяки участі в ній сільського люду, озброєного тим, що потрапило під руку, в найжорстокіший спосіб і охопила об’єктивно здавалося б загалом безвинних людей, в тому числі старців, жінок і дітей. А це вже був злочин. Польській людності Волині, а пізніше й Східної Галичини довелося з надлишком розплатитися і за довоєнну помилкову політику урядів Другої Речі Посполитої по відношенню до українців, і за власні уявлення та погляди щодо тієї політики, які, між іншим, добре відбиті в документації так званої польської підпільної держави .
