Колись давно — 20 років тому — відомий у вузькому колі жжистів російський письменник Крилов написав свої враження від оповідки про
Омелас.
Оповідка розповідає про щасливе, сонячне та розвине місто, горожани якого не знають бід, чиє життя наповнене радістю та достатком щодня. Майорять прапори, лунають пісні, на площах вирують танці, робота горить в руках, вчені відкривають нові горизонти. Всі бадьорі, енергійні, розумні та здорові.
Але є ціна.
Десь в темному підвалі повзає у власному гівні недорозвинене дитинча, яке відірвали від матері і сонця, і тепер гноять заживо. Ніхто з ним не говорить. Люди в камеру заходять лише кинути йому баланди, або всипати копняків. Абсолютно всі жителі міста в курсі. Випускати його не можна, змилуватись не можна — система поламається. Добробут міста стоїть на стражданнях дитини.
Урсула ЛеГуїн писала те як етичну притчу, але мимоволі описала колоніалізм та рабство.
Добробут столиці стоїть на стражданнях. На експлуатації. На кривавих батогах що луплять по зігнених спинах рабів на плантаціях. На тортурах щоб не сміли підняти очі на білого пана. На каральних загонах, що вирізають села та спалюють непокірних живцем.
Після чого скривавлена колонія все зрозуміє, і продаватиме свій товар по тій ціні яку столиця дасть. Купуватиме столичні вироби не шукаючи варіантів. Тихо спостерігатиме як колоністи качають нафту чи видобувають алмази. Собі від того маючи лише пляшку горілки, згвалтовану жінку та отруєну природу.
Столичні бізнесмени радіють чудовим прибуткам. Їхні дітки п'ють лавандовий раф.
І про що ж думає русскій, коли читає цю етичну дилему? Щойно росія вибомбила Чечню в двох війнах, міста зруйновані вщент, російські війска як завжди відзначились масовими звірствам. Імперія зато встояла, ніхто більше нікуди не рипається, сибірська нафта-матушка тече далі.
Кається? Ха. Ха. Ха.
Напившись чеченської крови, закусивши людинятинкою, москвич жертвою в цій історії бачить — себе. «
Рєбьоночек тот — русскій. Усе щастя Заходу куплене невимовними стражданнями русскіх людей».
Бо царіцею морскою стать все одно не удалось. Лондон та Ньо-Йорк все одно дивляться на Москву як на бензоколонку з ракетами. Тому Еллочка-людоєдка пнеться різати людей далі, аби лиш щось довести Вандербільдісі.