![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Dec. 19th, 2013
![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif){kind=small}
як у нас пишуть про домашнє насильство
Dec. 19th, 2013 06:24 pmЛюбовь до гроба: почему в Украине растет насилие в семье
Кто в Украине спасет от агрессивного мужа
обидві статті цитують експерток -- і як їх послухати, в Україні, де частка жінок серед населення складає 23 мільйони, є ажно цілих 500 місць у притулках для жертв насильства (в чому особисто я сильно сумніваюся. добре якщо сотня набереться), і допомогу завжди можна отримати, варто лише по неї звернутися --
а центри служб для сім"ї не надають послуги у зв"язку із насильством у сім"ї, якщо жінка старша 35 років, угу.
ні. моя проблема із цими статтями в тому, що вся відповідальність за ситуацію перекладена на жінок. це жінки вчасно не побачили, вчасно не пішли, вчасно не звернулися по допомогу.
міліція, яка самоусувається.
соціальні служби, від яких ще треба добитися тої підтримки.
і головне -- ЧОЛОВІКИ. які б"ють, які знущаються, які ґвалтують. їх зручно із картинки випихуть. особливо наочно це зроблено в другій статті -- на самому початку:
Мать троих детей не смогла вовремя уйти от домашнего тирана и в конце концов погибла.
хочеться отих Галину ГИРАК і Анну НЄСТЄРОВУ прив"язати до стільців і читати їм Андрею Дворкін. стільки, скільки треба буде.
Кто в Украине спасет от агрессивного мужа
обидві статті цитують експерток -- і як їх послухати, в Україні, де частка жінок серед населення складає 23 мільйони, є ажно цілих 500 місць у притулках для жертв насильства (в чому особисто я сильно сумніваюся. добре якщо сотня набереться), і допомогу завжди можна отримати, варто лише по неї звернутися --
а центри служб для сім"ї не надають послуги у зв"язку із насильством у сім"ї, якщо жінка старша 35 років, угу.
ні. моя проблема із цими статтями в тому, що вся відповідальність за ситуацію перекладена на жінок. це жінки вчасно не побачили, вчасно не пішли, вчасно не звернулися по допомогу.
міліція, яка самоусувається.
соціальні служби, від яких ще треба добитися тої підтримки.
і головне -- ЧОЛОВІКИ. які б"ють, які знущаються, які ґвалтують. їх зручно із картинки випихуть. особливо наочно це зроблено в другій статті -- на самому початку:
Мать троих детей не смогла вовремя уйти от домашнего тирана и в конце концов погибла.
хочеться отих Галину ГИРАК і Анну НЄСТЄРОВУ прив"язати до стільців і читати їм Андрею Дворкін. стільки, скільки треба буде.
про важливість вміння грамотно писати
Dec. 19th, 2013 06:39 pmзвідси
( Read more... )
особливо вартий уваги останній розділ цієї іконографіки.
58 відсотків рекрутерів вважають, що вміння правильно писати є життєво важливим для роботи в тій сфері, в якій вони працюють.
72 відсотки рекрутерів сказали, що вибраковували резюме, якщо бачили в ньому більше однієї помилки.
71 відсоток кажуть, що добряче думатимуть, чи наймати кандидата, якщо він / вона відповідає всім вимогам до посади, але має помилки в резюме.
я це до чого.
грамотність демонструє час, вкладений у розвиток свого розуму і в свою освіту.
в Україні ані вміння грамотно писати, ані вміння формулювати свої думки не цінуються.
послухайте наших косноязиких політиків. в Штатах вони б не пройшли далі шкільних змагань з дебатів. (і Кличка це теж стосується)
чиновники, які спроможні висловлювати думки чітко і послідовно, схоже, взагалі у нас не водяться.
левова частка вітчизняних журналістів неспроможна написати три абзаци простого тексту без глюків у синтаксисі, забутих/зайвих ком чи повторів одного і того самого три рази.
вітчизняні телеведучі за деякими виключеннями говорять що українською, що російською криво і паскудно -- що вимова (і голосні, і приголосні), що інтонування, що синтаксис.
вітчизняні вчені вірять, що в текст треба налити якнайбільше води і порозводити довгі страшні речення, інакше їх ніхто не вважатиме за вчених. і нових слів понавигадувати! купу! і щоб було незрозуміло, що вони означають!
про безграмотну рекламу на кожному кроці можна навіть не згадувати.
те, що в нашій країні навіть ті, хто за посадовими обов"язками повинні говорити і писати грамотно, цього не роблять -- і навіть не вважають за потрібне наймати тих, хто це б робив за них, показує нам наочно, грубо, зримо:
в нашій країні освіта не є чимось, чим можна пишатися, чимось, що дає тобі конкурентні переваги.
а найгірше, що неможливо нікому пояснити, наскільки важливі грамотні чітко написані прозорі і зрозумілі тексти, статті, доповіді чи промови.
бо і так поймуть.
( Read more... )
особливо вартий уваги останній розділ цієї іконографіки.
58 відсотків рекрутерів вважають, що вміння правильно писати є життєво важливим для роботи в тій сфері, в якій вони працюють.
72 відсотки рекрутерів сказали, що вибраковували резюме, якщо бачили в ньому більше однієї помилки.
71 відсоток кажуть, що добряче думатимуть, чи наймати кандидата, якщо він / вона відповідає всім вимогам до посади, але має помилки в резюме.
я це до чого.
грамотність демонструє час, вкладений у розвиток свого розуму і в свою освіту.
в Україні ані вміння грамотно писати, ані вміння формулювати свої думки не цінуються.
послухайте наших косноязиких політиків. в Штатах вони б не пройшли далі шкільних змагань з дебатів. (і Кличка це теж стосується)
чиновники, які спроможні висловлювати думки чітко і послідовно, схоже, взагалі у нас не водяться.
левова частка вітчизняних журналістів неспроможна написати три абзаци простого тексту без глюків у синтаксисі, забутих/зайвих ком чи повторів одного і того самого три рази.
вітчизняні телеведучі за деякими виключеннями говорять що українською, що російською криво і паскудно -- що вимова (і голосні, і приголосні), що інтонування, що синтаксис.
вітчизняні вчені вірять, що в текст треба налити якнайбільше води і порозводити довгі страшні речення, інакше їх ніхто не вважатиме за вчених. і нових слів понавигадувати! купу! і щоб було незрозуміло, що вони означають!
про безграмотну рекламу на кожному кроці можна навіть не згадувати.
те, що в нашій країні навіть ті, хто за посадовими обов"язками повинні говорити і писати грамотно, цього не роблять -- і навіть не вважають за потрібне наймати тих, хто це б робив за них, показує нам наочно, грубо, зримо:
в нашій країні освіта не є чимось, чим можна пишатися, чимось, що дає тобі конкурентні переваги.
а найгірше, що неможливо нікому пояснити, наскільки важливі грамотні чітко написані прозорі і зрозумілі тексти, статті, доповіді чи промови.
бо і так поймуть.
в мене, між іншим, лежить на поличці підручник білоруської -- чекає мого натхнення :)
