всю ніч до ранку

мені снилося, що я читаю фейсбук -- про війну.

а позавчора мене накрило -- знову -- що мого чоловіка могло не поранити уламками гранати, і тоді він би точно поперся на Грушевського під кулі снайпера. а він має 2 метри зросту, його не помітити важко.
(а він хотів -- навіть із пораненням -- йти. ледве вмовила -- кажу, ну куди ти підеш, як ти бігати не можеш, шкульгаєш на кожному кроці, вся нога в кровищі, яка там з тебе користь)

і ото він стоїть на кухні, готує вечерю -- а я на нього дивлюся -- і то бачу, то не бачу. різні реальності перед очима миготять. чоловік Шрьодінгера.
то ходила потім за ним хвостиком по хаті і на кожному кроці обнімала. щоб повернутися в ту дійсність, де він живий і здоровий.

отримала комент

From: (Anonymous)

пыталась написать у вас в журнале, но там требуют какую-то cookie, которая у меня навсегда отключенна, поэтому пишу вам здесь:
Вы не можете меня помнить, но мне бы хотелось перед вами извиниться.
Много лет назад (наверное, это был 2005 или 2006 год) моя подруга, живущая в Одессе, жаловалась в своем журнале. что у нее сняли вывеску на русском и требуют, чтобы она повесила на украинском.
я тогда ответила ей, что для кого-то игра в незалежность, а для нее жизнь.
вы тогда мне написали, что для вас - это тоже жизнь.
я прошу у вас прощения, что плохо задела вас тогда. я не знаю почему, но я часто вспоминаю тот ваш комментарий.
я очень надеюсь, что Украина отстоит свою независимость от России.
мне кажестя, что Россия, даже если откусит Крым, уже не сможет его переварить.
Майдан вызвал восхищение. И веру в Украинский народ.
еще раз простите меня, Женя.
к слову, моя подруга не выдержала украинизации у лет 5 назад переехала жить в Москву, которую очень полюбила. Думаю, что это самое правильное решение для всех жителей страны Украина, кому ненавистен украинский язык.

і я відповіла:
спасибо.
я получаю такие коменты достаточно регулярно -- и по поводу того, что я говорила про права женщин, и про украинский язык в Украине.
и каждый раз во мне борются два чувства --
тщеславие: да, я была права и они это признали -- и
ужас: что же жуткое должно было случиться _сейчас_, чтобы человек увидел, что мои слова _тогда_ были правдой.
держитесь. прорвёмся.

від Ла-Стради

Телефони довіри та психологічної допомоги Майдану

Центр травматерапии
044 599 66 87
097 051 13 89
050 943 05 66

Гаряча лінія Євромайдан SOS
068 548 12 41; 066 684 98 30; 063 337 95 73

Телефони довіри і психологічної допомоги:
099 093 80 10 (МТС),
068 6994171 (Київстар)
093 436 67 33 (Life)

жорсткий текст

звідси

Дмитрий Редько

Такое, очень личное.
Шесть лет я не живу в Украине, до неё мне почти четыре часа лёта, мечтаю вернуться, надеюсь, что уже скоро.
Мне уже не за сорок даже, а ближе к пятидесяти. Я такой, обычный. Дитя времени. Читал, учился, любил, дрался, пил, работал. Ещё я циничен и не сентиментален. Ещё я никогда не плакал - нас так учили. Нет, слёзы из глаз у меня брызгали, но это было от боли, давным-давно, когда мне вправляли свёрнутую переносицу. Я тогда очень смущался, что - слёзы. Так ведь не принято.
Недавно была эта песня, "пливе кача" и фото этих парней, в ю-тубе. Смотрел - и рыдал, как-то странно, со скрипом зубов, судорожно, дёргаясь всем телом, со слезами и чувством презрения к себе за слабость, мужчины ведь не плачут. И ещё - с ненавистью к тем, кто это сделал, не зная точно, кто именно, но отлично понимая, кто за этим стоял. И за то, что они убивали, и за то, что такой обычный, циничный, взрослый, никогда не плакавший - вдруг вот так.
Друзей у меня немного, всех поразбросало по миру, созваниваемся редко. Через несколько дней я разговаривал с другом, из Германии. И он мне рассказал - большой, сильный, в прошлом занимавшийся борьбой, прошедший всякое - смущаясь и запинаясь, что с ним было вот такое же, что и со мной. И ещё пару человек поделилось в переписке таким же опытом - новым, непривычным, горьким и солёным, пропитанным ужасом, скорбью и ненавистью. Мы, кстати, общаемся на двух языках одновременно, иногда я перехожу на украинский, иногда мои друзья - на русский. И ещё оказалось, что мы умеем плакать, что нас могут заставить это сделать.
Не важно, не в этом дело. Дело в том, что и у меня, и у них как-то одновременно появилось понимание и осознание того, что в жизни, прожитой уже как минимум на две трети, кроме друзей, могут быть и настоящие враги. Которых по-настоящему же и ненавидишь. Вот они стреляли на Институтской, вот они вошли в Крым, вот они в Донецке, в Харькове, вот стоят у границы. Вот уже сегодня-завтра начнут войну.
Нас, таких - "ближе к пятидесяти" - много. Кто-то - в Украине, кто-то - за границей. Нас не возьмут в армию, мы не ляжем в землю под первой артподготовкой и не упадём на брусчатку в первом бою. Но мы уже договорились, что мы не забудем и не простим ничего этим людям из Российской Федерации, если они посмеют напасть на нашу страну. Мы сделаем так, что у них будет гореть земля под ногами не только в Украине, но и у них дома, во всяких рязанях и москвах. Мы достаточно умны, изобретательны и злы для этого, и мы научились ненавидеть.
Я, наверное, уже больше никогда не заплАчу, но этот опыт, единственный за всю мою жизнь, сделал меня другим. Мне очень трудно теперь с этим жить, и этого я тоже никогда не прощу людям с той стороны границы.

знаєте, що найцікавіше? мені ці почуття дуже знайомі -- хоча я ані разу не жорсткий чоловік, який не плаче. запитайте в мого чоловіка чи в брата -- я легко ридаю над фільмами, серіалами чи історіями, які зачіпають моє серце. я не бачу нічого принизливого в сльозах -- і не стидаюся своїх сліз.
але ненависть -- отака люта, пекуча, страшна ненависть -- знайома мені давно.
саме ці почуття в мене виклиали мої однокласники, які били мене щодня -- ні за що. я їм цього не забуду.
саме ці почуття в мене викликали чоловіки, які лапали мене -- 13- і далі - річну -- за дупу в громадському транспорті, коли я їхала в школу. а на транспорті я їздила, бо коли я йшла додому зі школи пішки (це була друга зміна, і поверталася я додому, коли було темно), на мене кілька разів нападали -- один раз хлопець-підліток пробіг повз мене і схопив мене за лобок. ще раз це був дорослий чоловік, але я втекла.
саме ці почуття спадають мені на думку, коли я згадую тих чоловіків, які намагалися примусити мене до сексу -- хоча я чітко казала, що я цього не хочу, чи намагалися маніпулювати мною, щоб я робила для них те, що їм хотілося.
і до мого колишнього чоловіка в мене ці почуття досі не вщухли. (значною мірою ще й тому, що я досі не можу пробачити собі, що не розлучилася із ним раніше)
саме ці почуття охоплюють мене кожного разу, коли я читаю статистику про домашнє насильство. про зґвалтування. про сексуальне насильство проти дітей. про вибіркові аборти, до яких жінок примушує родина, бо дівчинка -- це ж марна трата ресурсів, треба хлопчика, лише хлопчика!
саме ці почуття я маю стримувати кожного разу, коли чую сексистські жарти чи твердження, що жінки дурніші чи в якийсь інший спосіб гірші за чоловіків.
саме ці почуття зринають у мені, коли я читаю у новинах про жінок, яких зґвалтували і вбили -- не якісь аморфні невідомі істоти, а цілком живі люди -- чоловіки. про жінок, які вчинили самогубство, бо не могли більше жити -- бо з них знущалися. бо їх контролювали і позбавляли свободи волі.
між іншим, жінки, які говорять про зґвалтованих, що ті самі винні, викликають в мене не меншу ненависть.

на практиці це означає, що я живу у світі, в якому моя ненависть отримує підживлення _кожного_ _дня_. і вже не перший рік. далеко не перший рік.

і найгірше, що на відміну від росіян, з якими все більш-менш зрозуміло -- вони по той бік кордону, вони недвозначно проголошують свою позицію -- з чоловіками не все так просто.

кожен. окремий. чоловік. в будь-який момент. може вирішити, що він має право задовольнити свої сексуальні, побутові, емоційні чи естетичні потреби за рахунок тих, кого суспільство йому віддає на поталу -- жінок і дітей.
і ти мусиш кожної хвилини бути напоготові дати відсіч. захистити себе і свою людську гідність і тілесну недоторканість.
бо передбачити це неможливо. і потрібно завжди пам"ятати, що і серед чоловіків є порядні люди, і якщо раптом вони дізнаються, що ти чекаєш, що вони можуть таке втнути, вони страшенно ображаються -- бо ж вони не такі!

(і кожного дня, коли я дивлюся на мого чоловіка, я не можу натішится з того, наскільки мені з ним пощастило, що я можу йому довіряти абсолютно)

і саме на жінок суспільство покладає відповідальність за те, щоб цього не сталося -- дослухатися, догоджати, не носити коротку спідницю, не виходити на вулицю ввечері, не провокувати -- так само, як зараз Росія перекладає відповідальність за свою агресію на Україну, мовляв, а нашо ви виходили на Майдан? а нашо ви скидали президента? а нашо ви взагалі?

і якщо Україну зараз підтримує багато хто, то жінок -- отих побитих, зґвалтованих, дискримінованих, принижених, вбитих жінок -- їх не підтримує ніхто. їх слова перекручують, їм не вірять. їх звинувачують у провокації чи недостатній покорі. їм не надають допомоги і не підтримують. їх кидають напризволяще.

і тому моя ненависть розгоряється ще сильніше. і я боюся, мені доведеться жити з нею до мого останнього дня.

це земля, в якій прах і кров наших предків

Волинська самооборна вирушає захищати державний кордон

Самооборона Майдану - Волинь
Прохання
Громадське формування з охорони громадського порядку «Самооборони Волині» просить допомоги. У зв’язку з тим, що більша частина особового складу прикордонників була передислокована на східний кордон України, громадське формування «Самооборона Волині» ідучи на зустріч проханню Державної Прикордонної Служби, висувається в прикордонну смугу для організації охорони кордону. Сьогодні на північний кордон Волині уже виїхала перша группа в кількості 28 чол. Самооборонівців та 5 членів Правого Сектору. Нажаль, прикордонна служба Волині не має в розпорядженні необхідних технічних засобів, відповідно ми потребуємо:
бронежелети, камуфляжі, прилади нічного бачення, тепловізори, особистий захист (захист на ноги, руки, плечі), камуфляжі, каски (металеві, військові), спорядження (біноклі, ліхтарики, рації), палатки, спальники, сухпайки, продукти або адресну фінансову допомогу на рахунок 22008055506351, МФО303440, Код39109290 (ПриватБанк).