нові британські документалки про жінок

Blurred Lines The New Battle Of The Sexes

The Story of Women and Art

щось у нас все не слава богу. навіть Дарт Вейдер

новини читати не можу. починаю -- і в жасі закриваю

і про війну писати не можу. в минулі роки я писала тут, що це має бути не день святкування перемоги, а день поминання і день пам"яті. ну то я і нині такої думки.
мої вчора тим і займалися -- тато ходив на Меморіал, мама їздила на цвинтар -- провідувала наших ветеранів: діда, бабусю, брата бабусі, брата діда, і всіх решту, хто вже з наших там.
а брат патрулював з Автомайданом.
розповів, що позавчора вночі два якихось йолопи в спальному районі Луцька вирішили перевірити рівень толерантності місцевих. і почали волати на дві горлянки "Слава Росії" і всіляке інше. далі (цитую gerrasim), їм хтось вимкнув світло. вони прийшли до тями за пару годин у місцевому відділку міліції.
а ще, коли ми позавчора були у загсі і отримували свідоцтво про народження для жабеняти (між іншим, ми за це нічого не платили. оце, я розумію, підтирмка демофграфії!), реєстраторка сказала, що останній місяць до Луцька приїздить чимало родин з Криму. отакі ми страшні ба/ендерівці.

у френдстрічці ходить колами посилання на фрагменти тексту з книжки Алєксієвіч "У войны неженское лицо". там все страшне -- а найстрашніший фрагмент про партизанську радистку, яка була змушена втопити власне новонароджене дитя, щоб їх не вбив каральний загін. ото я його прочитала -- і розридалася, і побігла малу по голові гладити. я і так тонкослізка, а останні тижні якось геть зовсім очі постійно на мокрому місці.

мала набирає вагу, вже має більше чотирьох кілограм і від"їла собі щічки, як у хом"ячка. їсть від пуза, спить так, що не добудишся, коли голодна, волає так, що стіни трусяться. ми коли в пологовому раділи, що в нас така дитина спокійна, просто не розуміли, що там вона була ще слабенька -- і не витрачала зайвих зусиль. а тепер... тепер вона може розвернутися :) вчора вийшли на 20 хвилин в парк -- з новим візочком. півдороги вона облизувала губи (не думайте, що я морю її голодом. вона левову частину дня проводить в мене на цицьках і пісяє й какає так, що дай дорогу), а другу половину мирно спала -- та ще й так, що коли ми повернулися додому, вона ще 2 години проспала.
вона посміхається і робить трагічні бровки доміком, і уві сні може часом заплакати, а часом щось вигукує таке дивне. а ще в неї волохаті плічка :) і пальчики такі маленькі-маленькі, але дуже гострі нігті. а ще вона постійно крутить дулі.

dymmar міняє їй підгузки, миє дупцю, робить масажі, (а заколисує її бабуся :) -- бо і на мені, і на Дмитрові мала не засинає: вона б"ється об нас головою в пошуках смачної цицьки) мастить мій шов маззю, і взагалі турботливішого тата / чоловіка годі й шукати. кожного разу, коли я бачу, як він тримає малу на руках, мені так на серці стає тепло-тепло :)
і коли вони сплять у ліжку поряд, я бачу, як вона на нього схожа. кажуть, що дівчатка, що схожі на татів, у житті щасливі. зважаючи, який в неї тато гарний, вона буде і щаслива, і гарна.
а розум наслідується по жіночій лінії. тому вона буде розумна.

і трішки картинок

отакі у нас проводять заходи до 9 травня, ага


а цю красу

я взяла тут. і дійсно -- на це можна дивитись безкінечно.

а це не так смішно, як сумно, але все одно

із підписом:
Шафа української сім"ї....

і ще:
"Я русский бы выучил маме назло,
чтоб громко скандировать "Путин-хуйло".
Авторка Marianna Kijanowska.

ну і про ідею перейменувати у Києві Повітрофлотський проспект у проспет Степана Бандери, щоб у посольства Росії була кошерна адреса -- ви, певно, вже і без мене бачили.

зі.
а це просто на очі потрапило:

ИСТОРИЯ ЛЮБВИ

Originally posted by begle at ИСТОРИЯ ЛЮБВИ

Он и она отступают вместе
Но пока еще не знают друг друга
Сорок первый
Горит Полесье
Перегруппировка
Харьков
На карте неприлично яркой
Словно книжка-раскраска
Кто-то чертит два круга
Красным
Сорок второй
Адский харьковский котел
Мысль понятна – надо отбить свое
Ей двадцать четыре
Ему двадцать восемь
Пулеметы кровавые косят
Их двадцать второй прорыв
Пуля в плечо
Темнота
Обрывы
Он едет в плен без сознания
Она, к сожалению, наоборот
Черный румын орет
Иногда больно бьет
Немцы выглядят королями такта
Немцы
Мы так их любили когда-то
Образование? – Мединститут
О, Ваши знания пригодятся тут
Мы не звери
В концлагере будет госпиталь

Оставь дела
Посмотри на нас, Господи
Тридцать тысяч
Лежат в чистом поле
Колючкой и пулей
Ограничена воля
Это концлагерь для солдат
Никого не расстреливают
Все постоянно спят
Потому что голод
Здесь всегда голод
Кто не спит копает
Ищет коренья
Есть такой миф
Будто сладкие
Как варенье…
И тут начинается тиф

Немцы исчезают
Эпидемия - их больное место
На вышках появляются венгры
В госпитале так тесно
Что еще живые лежат на трупах
Главврач говорит ей
Милочка
Считайте, что это
Летняя практика
И по меркам профессии - это круто
В лагерь приезжает Красный Крест
В госпитале все больше свободных мест
Умирающих выбрасывают на помойку
Моют пол
Перестилают койку
Готово
Он долго борется с лихорадкой
Не опускается
Бьет вшей
Как бил немцев
Но опять попадает в плен

Когда побеждает тиф
Все остальное - тлен
Черная лихорадка
Кипятит твой мозг
Ты просто воск
В длинных пальцах смерти
Главврач орет санитарам
Живее, глупые черти
Всех тифозных - на тот свет
Он ей нравится
Что-то впервые касается
Ее души
Она говорит – этого не спеши
Санитар ссылается на приказ
Она отвечает - нет

Я его никому не отдам никогда
Пей
Любимый
Даже если не понимаешь
Пей
Сейчас спасение - вода
Лекарства тут не для нас
Да и нет пока
От тифа лекарств
Вы уверены, что он будет жить?
Да
Да!
Да…

Через две недели
Он прекращает бредить
Смотрит удивленно
Комната
Стены, окно, двери
Входит девушка
Из его кошмаров
Та
Кто отгоняет змей
Я не знал, как Вас звать
Там во сне
Называл Марьей
А Вы для меня
Алексей
Володя… – Оля…

Он окрепнет немного
И вернется в поле
К своим
К своим вшам
К глупым мечтам
Как наши возьмут Кременчуг
Как он будет бить
Черных сук
Как его танк ворвется в Берлин
Как он вернется
К Оле
И будет всегда не один

Она чувствует
Что в ней еще одна жизнь
Главврач вздыхает
Среди пил и клизм
И отправляет ее к коменданту
Комендант
Похожий на демона Данте
Говорит неожиданно
Уверенно
Русская, я не воюю
С беременными
Лагерь выдает аусвайс
Ты свободна

Жизнь прекрасна
Как сейчас говорят, не айс.
Она копает руками
Строит землянку
Живет до тех пор
В сгоревшем танке
Падает
Ломает крестец
Но как-то и тут срастается
Ищет еду для него
Бегает к колючке
Улыбается
Через полгода родится
Мой отец.
И сказке этой здесь не конец.

про Крим

взяла тут

Zaven Babloyan:
"Я тут потихоньку смотрю, как создавался "крымнаш". Как и вы, я знаю, что Крым был объектом активных миграционных манипуляций и до 2-й мировой, и после; а вот несколько цифр, непосредственно связанных с той войной.
1) 18.08.1941 -- депортация крымских немцев, ок. 60.000 человек (возможно, не всех успели депортировать);
2) Зима 1942 -- итальянцы Керчи, ок. 500 человек;
3) За время оккупации нацистами -- уничтожение евреев и крымчаков (ок. 40.000 чел.) и цыган (точно неизвестно, сколько, но тысячи человек; те, кому удалось замаскироваться под кырымлар, были депортированы уже советской властью);
4) 18.05.1944 -- депортация крымских татар, турок, караимов, цыган -- ок. 180.000 человек;
5) 27.06.1944 -- депортация армян, греков и болгар, 37.000 человек;
6) Лето 1944 -- депортация еще ок. 2.000 немцев и ок. 3.500 других неблагонадежных (граждан других государств и национальностей).
В общем, выходит, около 1/3 миллиона человек "нерусских" национальностей было депортировано советами (ок. 300.000) и уничтожено нацистами (евреи). В целом же население Крыма сократилось втрое -- приблизительно с 1,2 млн до 400.000.
7) Осенью 1944-го часть евреев вернулась из эвакуации, а в 1947-м половина еврейского сельского населения (ок. 250 семей из 600) была отправлена в Биробиджан в связи с местными антисемитскими настроениями и стартом глобальной антисемитской кампании в СССР.
Ну и 8) В 1945-м и 1948-м годах -- переименование населенных пунктов с неславянскими названиями (ок 90% всех населенных пунктов полуострова).
Получается, нынешний неосоветский национализм -- это лишь буйный ренессанс национализма советского, только теперь уже его агрессия и русский этнический фашизм ничем не прикрыты. А если внимательно посмотреть на то, что делали с людьми в Донбассе, -- кого выселяли и кого заселяли -- становится понятно, что сегодняшняя Донбасская "русская уголовная зона" тоже отчетливо этнический, а не только социальный проект".

і про Україну

Svitlana Odynets

Чомусь мені здається, що в цьому всьому не тільки донеччани й одесити проходять шлях від "себе" до України, тобто від власної локалізованої "тутейшості" (а "тутейшість" - це далеко не тільки фізична географія) до соборності ( і тут я маю на увазі не лише "націю" і "державу", але розширення свідомості). Галицькі, волинські, подільські "народи" - наче крізь сон - починають розпізнавати суть за улюбленими гаслами про єдиність, неподільність і національність, яка полягає у тому, що соборність - це не унеможливлення за принципом іншості, а інклюзія цього іншого. Фрагментарність мислення, всі оці поділи на "ми" і "вони", "москалів" і "патріотів", "чорне" і "біле" починає затиратися, зникати, хоча на рівні риторики слова ще залишаються, як жаб'ячі шкірки. Повільно-повільно все ж приходить розуміння, що сенс унікальності в її універсальності, а національного - в мультикультуральному. І що співання колядок у Львові і душевна доброта людей у Чернігові - це речі одного порядку, які цілком співставні, а, отже, нема більш культурних і менш освічених, бо культура і освіченість - це не валізка, наповнена традиціями, дипломами і книжками, а здатність до сприйняття, слухання, уваги, відкритості, "широти душі", яка у тому, щоб приймати, а не відкидати. І навпаки - закутість у гаслах, патріотична помпезність, вивищуваність на власних родинних історіях, намагання встановити лише свій варіант історії, мови, світогляду - ознака глибокого провінціалізму і поганої освіти. Коротше, кожному з нас є куди рости у цьому часі...
На щастя, перед війною на Сході, у нас був Майдан. А там, за довгі холодні зимові ночі, багато що відкрилося як очевидне.
І ще: оцей от звичний нам дискурс про те, що Захід зберігав українське (у фотографіях дідів УПА і гаївках), а Схід - люмпенізувався через впливи Москви і втрачав власну пам"ять - явно хибна інтелектуальна конструкція. Бо лінія поділу, як бачимо тепер, лише між громадянами (різних національностей) і совком, оцим от homo sovieticus, який не обмежується віком, статтю і національністю. Тільки між совком і тими, хто ним не є.

і для підняття настрою

мами і діти






тут більше :)