мала вчора давала нам жити

відмовилася йти в садочок -- з плачем і криками, била нас рукми і ногами. плюнули, лишили її вдома. вона весь день стрибала нам по головах і не давала працювати.
ввечері вкладається спати -- не в себе в ліжечку (бо в неї періодами -- то вона сама туди лізе і вкладаєтсья спати, то вона собі робить кубло на підлозі з подушок і спить в ньому), а в нашому великому. я їй кажу:
-- чого ти не йдеш до себе в ліжечко?
вона:
-- нє, це моє місце (лежить скраю). а тата місце тут (показує на середину ліжка). бо він тут (показує на місце, де лежить сама) впаде, боляче, кров, тече-тече, тато плаче, як бейбі, уааа-уааа!

сьогодні я ганялася по кухні за харчовою міллю (є три комахи, яких я ненавиджу -- це міль, це таргани і це колорадські жуки. а. ще медведки. від них в мене натурально паніка і тваринний жах) з рушником. мала з-аза свого столу:
-- давай, давай, ти можеш!

(навчила на свою голову :)