instant karma

або про те, що принципи треба обстоювати, інакше чого вони варті.

приїхада сьогодні з міста замучена, вийшла біля супермаркета, щоб прихопити трішки фруктів додому. йду -- і бачу відкриття чергової крамнички. якась пекарня чи що. і дівчинка-зазивала бодрим голосом російською з законом під маасковскій акцент розпоідає про асортимент.
я підійшла до неї і сказала їй, що тут, у Вишневому, українською говорить 90 відсотків населення, і щоб вона звертаталася до них їхньою мовою.
пішла собі далі. поки стояла в черзі в банкомат зняти гроші, вирішила послухати, що вона там ще говорить після музичної паузи -- говорила вона далі російською. я провела невеличку дискусію сама з собою, чи є в мене сили йти розмовляти з директоркою закладу -- і вирішила, що не маю. пішла далі у справах, в одній із крамниць скубнула ланцюжок на шиї, витягуючи гаманець -- і тільки вдома побачила, що ланцюжок порвався і я загубила свій срібнний тризуб, який я купила в Штатах чи не першою річчію по приїзду туди --- і який носила щодня відтоді -- і до сьогодні.
я в журбі. чоловік з мене сміється.