до свята

і неправильний мед

Дмитрий Чекалкин
Группа депутатов Госдумы потребовала запретить советский мультик про Винни-Пуха.
Во-первых, Кролик там омерзительно похож на Яценюка.
А во-вторых, сама история про то, как Медведь залез без приглашения к означенному Кролику, сожрал там всё, но не смог вылезти и застрял в неприличной позе - навевает какие-то неправильные ассоциации...

8 стипендій дял випускників із Криму, Півдня та Сходу України.

Магістерська програма з журналістики УКУ

Школа журналістики УКУ надасть вісім додаткових стипендій вступникам із Криму, Півдня та Сходу України. Mymedia.org.ua оплатить навчання восьми студентів із АРК, Донбасу та Причорномор’я на магістерських програмах із журналістики та медіакомунікацій.

2014 року Школа журналістики Українського католицького університету запропонує вісім стипендій Mymedia вступникам із Криму та південно-східних областей України. Кошти на оплату їхнього навчання та проживання надасть проект mymedia.org.ua.
Студентам із Автономної республіки Крим, Луганської, Донецької, Запорізької, Миколаївської, Одеської, Херсонської та Харківської областей, що вступлять на магістерські програми з журналістики та медіакомунікацій, буде надано стипендії відповідно до вступного рейтингу.
Присуджуватиме стипендії, що передбачають повну компенсацію платні за навчання та проживання в колегіумі УКУ протягом двох років, приймальна комісія за згодою проекту Mymedia. Студенти з інших регіонів, а також студенти з Криму, Сходу та Півдня, які не отримають стипендії Mymedia, матимуть змогу отримати повну або часткову компенсацію платні за навчання відповідно до вступного рейтингу.
Проект www.mymedia.org.ua впроваджується консорціумом NIRAS та BBC Media Action за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії. «Вільні та незалежні медії є фундаментальною частиною кожного демократичного суспільства. Наша ініціатива скерована на посилення об’єктивності та критичності журналістики через надання можливості отримати якісну освіту молодим журналістам із різних регіонів України. Данія з гордістю підтримує цей важливий напрямок у рамках Програми добросусідства», - зазначає Моген Єнсен, Міністр торгівлі та розвитку Данії.
У Школі журналістики УКУ навчаються студенти з усіх регіонів України, зокрема з Криму, Донеччини, Херсонщини, Запоріжжя, Миколаївщини, Одещини та інших. Повну інформацію для вступників дивіться на сайті Школи журналістики УКУ

Кем гордился СССР: о благодарности

Originally posted by tumannaya_feya at Кем гордился СССР: о благодарности

"Причина всех бед – скудость мира и наших идей. Если бы были отысканы гении, то самые ужасные несчастья и горести, которые кажутся сейчас неизбежными, были бы устранены!"
К.Э. Циолковкий

Ностальгию по СССР часто сравнивают с ностальгией по времени, когда русскому (советскому) человеку было чем гордиться. Дескать, и наука у нас была, и литература. Вот это было времечко, вот это были гении!

Доносы на каждый второй (если не первый) талант, нищенское существование тех, кто отказывался исповедовать идеологию "кормушки", жизнь в кандалах забыты.
Давайте вспомним, как справедливо и честно обходился Советский Союз с теми, кто обеспечивал ему мировую славу в науке и прочих неполитических (ах, если бы!) сферах:

Константин Циолковский, основоположник советской космонавтики. 19-й год, ученому уже было за 60, когда за ним пришли. Глуховатый, насквозь больной старик, подозреваемый в "пособничестве деникинцам" чудом избежал пыток и расстрела: когда следователь рекомендовал ученому концентрационный лагерь "в виду его старости и слабого здоровья", за Константина Эдуардовича заступились сверху.

Владимир Бехтерев - невропатолог, физиолог, психиатр, основоположник советских рефлексологии и патопсихологии, консультант Ленина и Сталина. Отравлен НКВД (тело кремировали, не дав родственникам провести вскрытие).

Сергей Королев - наше космическое все. Статья "Вредительство", шел по расстрельной категории, получил 10 лет лагерей, отсидел 6 - забрали "вредить" на благо родины. Говорят, Королев до конца жизни стеснялся визитов к стоматологу - в застенках НКВД легенде советской космонавтики сломали обе челюсти, поэтому он не мог раскрывать рот даже до половины. Вы нигде не найдете его фотографий с широкой улыбкой.

Сергей Глушко - один из главных конструкторов жидкостных ракетных двигателей - Лубянка, Бутырка, осужден на 8 лет. Оставлен для работы в спецотделе НКВД.

Андрей Туполев - гуру авиаконструирования, генерал-полковник-инженер. Обвинения: вредительство (!!!), контрреволюционная деятельность, передача чертежей самолетов иностранной разведке. Приговор - 15 лет исправительных работ. Реабилитирован через 17.

( Многа букаф... )

    

на Волині солдатів української армії підтримують цукерками і прапорами

Автомайдан України
Цукерки військовим.

В нелегкий час для нашої Батьківщини, коли наші люди ще не встигли оговтатись від звуків пострілів на вулиці Інституцький у Києві, коли держава, яка, роздираючи "тєльняшку" на грудях, кричала про братську любов встромила ніж нам вспину, відтяпала шмат нашої країни, який ще стане їй поперек горла. Коли на сході люди задурені російською пропагандою допомагають військовим чужої країни захоплювати органи місцевої влади та бити громадян, які вийшли з українськими прапорами на “марш єдності” - наші військові не втрачають надії та бойовогу духу.

В цьому міг переконатись кожен охочий. Вчора по Волині та зокрема Луцьком пройшли три величезних колони наших збройних сил. Попри 20-ть років, за які попередня влада намагалась загнати армію в злидні, вона зберігла свою обороноздатність. Протягом вчорашнього дня військовими, ГО “Автомайдан України”, силами Самооборони, проекту "Захисти Волинь - Збережи Україну" та просто небайдужими людьми усувались незначні проблеми, які виникли внаслідок затягнутого строку консервування техніки, а саме: ремонт паливної системи, карбюраторів, генараторів, заміна радіаторів, свічок, бензошлангів та патрубків, які просто із часом стали непридатними. Щоб підняти бойовий дух нашим військовим та зробити їх пересування приємнішим, ГО «Атомайдан України» закупила цукерок та прапорців на авто. Поки одна з колон ракетних військ стояла на вулиці Володимирській нашого міста, солдатам роздали запчастини до автомобілів, солодощі та вручили прапори України. Єдине що засмутило хлопців, те, що не вистачило прапорців на кожну машину. Коли вони вертатимуться обов’язково потрібно це виправити. Та не тільки наша організація вирішила пітримати військових. Автомобілі, що проїзджали повз колону, сигналили у підтримку. Незважаючи на сильну зливу, люди зупинялись зафільмувати події, сфотографуватись на фоні техніки або із солдатами та сказати їм, що всі їх підтримують та переживають і дуже чекають всіх назад, цілими та неушкодженими. Багато простих мешканців підходили до бійців, та питали: “Може чого треба, їжі, води чи ще чогось?”. “При мені підійшов чоловік до Капітана - старшого колони, вручив йому 1000 гривень та попросив, щоб всі хлопці обов'язково повернулися цілими та неушкодженими", - сказав начальник штабу Автомайдану України. Після короткого перепочинку колона рушила в бік сходу Сонця, щоб показати що Україна єдина і жодне зло, що посягає на її єдність не залишиться безкарним.

життя пропонує лимони.

жабеня досі нікуди не рушило.
сьогодні була в жіночій консультації -- де я спочатку просиділа півтори години в черзі, потім на мене насварилися, що я не прийшла на минулому тижні, коли в мене була очікувана дата пологів -- хоча я була хвора і чхала далі, ніж бачила. потім мене із посиланням на протоколи, з питанням, чи ж мені не 15 років, незрозумілою згадкою про якісь кісточки, із реплікою, що ото вони мене послухали і прийняли (в підтексті -- зайду без місцевої прописки), а також посиланнями на те, що чекати до після Паски не можна (я так і не зрозуміла, до чого тут була паска), але все одно без пояснень поставили перед фактом, що мене відправляють у стаціонар пологового, і відправили робити допплерографію і КТГ. знову.
сходила. посиділа ще там в черзі. зробила. принесла результати.

мені їх вписали в картку і видали підписати, що я інформовано погоджуюся на госпіталізацію. сказала, что яка ж я поінформана, як я не поінформована. лікарка мені сказала шикарну фразу -- але ж хтось обіцяв бути слухняним!
і почала питати в мене, як я готую борщ. я кажу, я не готую. в нас чоловік готує. тут підключається медсестра і каже -- а як же ж ви тісто ставите? кажу, я не ставлю. в нас чоловік готує. вони такі -- а ви що робите? кажу, я гроші заробляю. вони такі -- ну от вам начальник каже -- я кажу, я 10 років працюю сама на себе,в мене нема начальника. вони такі -- а якби був -- і сказав щось робити, то що б ви робили?

я така -- якщо мені дають інформацію, на основі якої я можу приймати рішення -- то я приймаю рішення. а як мені інформації не дають?
лікарка така -- то чого ж ви не питаєте?
тут я геть прифігіла. щоб питати, треба знати, що питати.
але мені таки пояснили, що згідно з вітчизняними протоколами у випадку переношеної вагітності (а це -- за цими протоколами -- з 41 тижня) вагітну кладуть у лікарню, щоб стежити за її станом і вчасно вдатися до заходів, які мають зберегти життя і здоров"я дитини, щоб пологи починалися вже в пологовому. що мене будуть щодня обстежувати на предмет стану мене і дитини -- тобто в дитини слухати серце на КТГ, а мене дивитися на вєртольоті (а я якраз вчора раділа, що за всю вагітність довелося на нього лазити лише раз -- коли я ставала на облік в жіночій консультації), але мене не будуть нічим колоти чи стимулювати.
я сказала, що саме це мені і потрібно було почути, поставила підпис, забрала направлення в стаціонар (в якому в мене два діагнози -- вагітність і аліментарна тучність) і пішла додому.
я була така зла і сердита і нещасна, що півдороги в мене текли сльози, а решту півдороги я дивилася навколо, кому б перевалити парасолькою межі очі. але я стрималася і нікого не побила.

це був перший раз за весь час вагітності, що у зв"язку із нею я почувалася настільки безпорадною і нещасною. навіть епопея із десятком зданих на сифіліс аналізів мене так не засмутила.
в мене не було і нема жодних проблем із здоров"ям. в мене нема симптомів, що щось не так -- якби були, я б перша побігла в лікарню. в дитини все гаразд. навіщо мене в лікарню? і чому не можна було все по-людськи пояснити одразу?

прийшла додому, поридала в обіймах чоловіка і полізла читати, що там в інтернетах пишуть про переношені вагітності.
почитала. кажуть, до кінця 42 тижня можна взагалі не перейматися -- але кого це цікавить...
полізла шукати їхні протоколи -- знайшла. і нарешті зрозуміла, про які кісточки йшлося -- про кісточки голови дитини, які стають більші і жорсткіші, що підвищує шанси пологової травми.
і щось мене цей протокол геть не потішив.

на початку в ньому сказано:
Вагітність, що переношується, супроводжується високим рівнем перинатальної захворюваності і смертності, великою кількістю ускладнень в пологах і післяпологовому періоді у матері і новонародженого.

корисний факт:
The precise origins of the 42-week definition of postterm pregnancy are somewhat more obscure but appear to be related to a report from Sweden in 1956 of a dramatic increase in perinatal mortality seen beyond this time during the years 1943–1952.

чи треба казати, що в ті роки смертність немовлят загалом була значно вища, ніж зараз?

а ще там сказано:
Для попередження переношування вагітності доцільна госпіталізація в терміні 41 тиждень, що надає можливість своєчасно визначити об'єм необхідних заходів щодо підготовки родових шляхів до пологів.

доцільна. а не обов"язкова.
а оце

за наявності перших ознак вагітності, що переношується, показана підготовка родових шляхів з подальшою індукцією пологової діяльності.

мене взагалі дуже занепокоїло.
взагалі вся ця ситуація викликає в мене сильний дискоморфт і дратує. піду попрацюю. може, заспокоюся.