maryxmas | Jun. 3rd, 2016

Jun. 3rd, 2016

спочатку панянка відмовляється -- тричі! -- виконати цілком обґрунтоване прохання від модераторки

після чого пише в себе в фб пост про те, як я її загнобила -- і купа народу з нею погоджується

а ще кілька -- у спільноті, на яку я витрачаю кілька годин щодня -- розводяться про те, яка я груба і зла і агресивна.

( Read more... )

Originally posted by

maryxmas at подругам (по-русски)

один очень хороший человек прислала мне очень трогательное письмо. которое я перевела на русский и выкладываю сюда.

Время летит.
Жизнь случается.
Расстояние разделяет.
Дети растут.
Работа то есть, то нет.
Любовь проходит.
Мужчины не делают то, что должны.
Сердца разбиваются.
Родители умирают.
Коллеги забывают об услугах.
Карьеры заканчиваются.

НО.........
У нас всегда есть подруги, сколько бы километров нас ни разделяло.
Как бы далеко ни была подруга, если она тебе нужна – она тебя услышит.
Когда тебе нужно перейти пустыню одиночества и ты идёшь по ней одна-одинёшенька, на краю этой пустыни женщины в твоей жизни будут ждать тебя, подбадривать и поддерживать, будут молиться за тебя, тянуть тебя и вмешиваться в ход событий ради твоего блага, чтобы обнять тебя, когда ты преодолеешь пустыню.
Иногда они даже будут нарушать правила и будут идти рядом с тобой. Или будут нести тебя на собственном хребте.
Подруги, дочки, внучки, невестки, сёстры, золовки, мамы, бабушки, тёти, племянницы, родственницы, учительницы – благословение нашей жизни!
Без женщин мир был бы совсем другим – как и я. Когда мы отправлялись в это полное приключений путешествие, которое называется жизнью женщины, мы и представления не имели, какие невероятные радости и печали будут ждать нас на этом пути. И точно также мы не знали, насколько будем нуждаться друг в друге.
Каждый день мы нужны друг другу.
Передайте это письмо всем женщинам, благодаря которым ваша жизнь становится содержательней.
Я уже так и сделала.

ps.
На этом свете больше, чем двадцать ангелов.
Десять сладко спят на облаках.
Девять играют.
А одна из них сейчас читает это письмо.

Originally posted by

tin_tina at Середньовічне місто в українській літературі

Цехмайстри, майстри, підмайстри, челядники та учні

Слідом за ними виступили цехи. Перед усіма, одразу ж за хоругвами, пройшов цех золотарів. Мартин ішов першим, несучи на золоченому древку велике знамено, на якому з одного боку була зображена храмова ікона цехової церкви, а з другої — на червоному полі золотий ланцюг. Слідом за ним йшов цехмайстер, поважний сивобородий старець, за цехмайстром йшли майстри, а вже за ними — підмайстри й учні. За цехом золотарів пройшов цех шевців. Знамено ніс молодий цеховик. З одного боку знамена було зображення Миколая Доброго, а з другого красувалися величезні ножиці, наперсток і голка... Цехмайстер, майстри і підмайстри йшли у такому ж порядку. За шевцями пройшли кушніри з горностаєвою мантією, зображеною на блакитному тлі. За кушнірами рушили шевці з великим чоботом, зображеним на жовтому оксамиті, далі йшли сідлярі, столяри і теслі, каменярі, і перед зачарованими очима городян довгим ланцюгом розгорталася цехова процесія: мерехтіли строкаті знамена із зображенням інструментів ремесла з одної сторони та іконою патрона — з іншої; неквапом виступали цехмайстри і майстри.

Я цілковито впевнена, що більшість читачів зможе розповісти на цю тему далеко більше, ніж я. Вважайте, що подальші речення — невеличке резюме, потроху для себе самої, а потроху для тих читачів Сапковського, що не зовсім розуміють: до якого це «чародійського терміну» не приймуть малу Німуе, якщо вона «шмарклі не підітре» («Хрещення вогнем»)? Або яку це вандрівку, за зразком цехової, відбуває Тиціана Фреві («Сезон гроз»). Отож…

( Read more... )

Оригінал цього запису знаходиться на платформі http://tin-tina.dreamwidth.org/384078.html