тело как последний рубеж

[maryxmas]

«Хіба мертвою візьмете або зв’язаною»
Іван КРАЙНІЙ
У Делятині, за десять кілометрів від курортного Яремче, мешкає 81–річна Ніна Григораш, у дівоцтві — Павлина Бойчук, по–партизанськи — Ореля. Ім’я Ніна залишилося з табірних часів. З чоловіком Василем, теж колишнім політв’язнем, живуть скромно, але в рідному краї і на вітцівщині, тобто на батьківському обійсті. Це для Орелі — важлива обставина. Дві рідні сестри і молодший брат (старший, Василько, загинув у боротьбі за Україну), втікаючи разом із батьками від переслідування НКВС, опинилися аж у Чикаго. Коли піднялася радянська «залізна завіса», вони і Ніну кликали за океан, де ситніше і комфортніше. Американізована сестра навіть двічі возила її на Гавайї. Острівна екзотика й штатівське благополуччя справді нагадували земний рай, але не спокусили. Пані Ніна твердо переконана, що «краще, ніж в Україні, нігде немає». Вочевидь не може натішитися тим, що і її «скромна часточка є в долі незалежної і дуже дорогої України».

не совсем на эту тему, но тоже про женщин в движении ОУН:
З пістолетом проти Голодомору
Іван КРАЙНІЙ
Студент Микола Лемик, протестуючи проти геноциду українців, восени 1933–го вчинив замах на радянського консула у Львові. Його 92–річна дружина Люба нині мешкає в Івано–Франківську
статья, по большей части, не про самого Лемика, а про его жену, Любовь, сестра которой была замужем за младшим братом Степана Бандеры.