maryxmas | немножко Рильке

сонеты к Орфею. часть вторая, сонет 29.
оригинал на немецком

Das XXIX. Sonett

Stiller Freund der vielen Fernen, fühle,
wie dein Atem noch den Raum vermehrt.
Im Gebälk der finstern Glockenstühle
lass dich läuten. Das, was an dir zehrt,

wird ein Starkes über dieser Nahrung.
Geh in der Verwandlung aus und ein.
Was ist deine leidendste Erfahrung?
Ist dir Trinken bitter, werde Wein.

Sei in dieser Nacht aus Übermaß
Zauberkraft am Kreuzweg deiner Sinne,
ihrer seltsamen Begegnung Sinn.

Und wenn dich das Irdische vergaß,
zu der stillen Erde sag: Ich rinne.
Zu dem raschen Wasser sprich: Ich bin.
отсюда

прочитала вслух. как же изумительно красиво он звучит...

англ. подстрочник:

Part Two, Sonnet XXIX
Quiet friend who has come so far,
feel how your breathing makes more space around you.
Let this darkness be a bell tower
and you the bell. As you ring,

what batters you becomes your strength.
Move back and forth into the change.
What is it like, such intensity of pain?
If the drink is bitter, turn yourself to wine.

In this uncontainable night,
be the mystery at the crossroads of your senses,
the meaning discovered there.

And if the world has ceased to hear you,
say to the silent Earth: I flow.
To the rushing water, speak: I am.

русский (2 варианта):

Леонтьев

Молчаливый друг несметных далей,
чувствуй, как - дыша - ты длишь предел
мира... Звон усталый, зов печалей,
с колокольни сумрачной слетел...

Но душа, тоской питаясь, копит
силы, чтоб скорей себя в ином
обрести. Мучителен твой опыт?
Раз горчит питьё, то стань вином.

Будь в ночи, что сводит рубежи
к одному, чарующая, краю:
встреча - их скрещенье и союз.

Если ж ты забыт земным, скажи
почве неподвижной: убегаю.
А воде бегущей: остаюсь.

отсюда

Пурин

Тихий друг безбрежного, ты волен
множить даль дыханием, пойми!
С высоты суровых колоколен
зазвони собой - и накорми

эту мощь, для превращенья пищей
став. Как в скорбном опыте земном,
выйди в новь, пройдя сквозь пепелище.
Если воды горьки, будь вином.

В той Ночи - избыток тайн, и им
шлют свиданья смыслов нам такую
всепреображающую весть,

что, и позабытый всем земным,
ты земле шепнешь: еще теку я,
беглой влаге вымолвишь: я здесь.

отсюда

украинский (2 варианта, Стуса и Бажана), обидва з проекту про Рільке:

Бажан:

Чуєш, друже незлічених далів,
як твій подих ширить дальшу даль?
З-під дзвіниці похмурих порталів
продзвени. Твоє терзання й жаль —

дужче за тутешній почастунок.
Будь же завше в зміні днів і дій.
Що таке болючий досвід твій?
Стань вином, якщо згірчавів трунок.

Вийди в ніч, в надмірних чарів час,
зупинись на почувань межі,
жди на дивних зустрічей пришестя.

Хай земне тебе зречеться враз,—
— я течу,— землі тоді скажи,
вимови воді струмливій: — Єсть я.
звідси

Стус:
Тихий друже далечей, ти чуєш —
дух твій множить сфери світові,
як з дзвіниць суворих край звістуєш.
Те, що з тебе соки п'є живі,

за саму поживу дужчим стане.
В вічнім перевтіленні творись.
Що страшний твій біль? Вино духмяне
з пива-трути встоїться колись.

Будь же смислом ночі, на хресті
власних дум, зібравши надмір моці:
бо ж остання зустріч настає.

А, забутий у земнім житті,
мов притихлим долам: я в потоці
і швидкій воді кажи: я є.

звідси