maryxmas | про кохлю

я зараз читаю (з перемінним успіхом) книжку Лади Біланюк -- Мови-суперниці: мовна політика та культурна корекція в Україні.
наскільки мені відомо, ця книжка українською не виходила.
це доволі складне читання. мені вперше потрапив до рук текст, де б проблеми мовної політики України розглядалися на такому високому теоретичному рівні (мені тут йдеться не про рівень абстракції, а про обсяг залучуваних для аналізу теорій) -- на відміну від звичайних завивань про засилля суржика та смерть української, чи то пак, апологій того самого суржику.

тут тобі і Лакан, тут тобіі і Бурд"є, і багато кого іншших.
загальна думка така -- що таке правильна, коректна мова, визначає панівна група. і за часів Радянського Союзу це визначала радянська, відповідно, влада.

а тепер численні групи сперечаються за те, як правильно.
в другому розділі книжки вона розповідає про те, як проводила інтерв"ювання носіїв різних варіантів української.
і там одна пані, котра виросла в селі, навчалася у Києві і вдома розмовляє українською, а чоловік її, з Москви, розмовляє російською, сказала, що слово "ополоник" їй завжди казалося якимось "неграмотним". тому що дуже схоже на російський "половник". і тому вона, щоб не вживати неправильного слова, каже на цей предмет "велика ложка".

і авторка робить зноску, в якій пише, що нормативне, стандартне українське слово для цієї речі -- кохля.
і отут я заколдобилася. говорили-балакали, сіли-заплакали.
хто визначає, що є норма в українській? американська лінгвістка? але я вирішила перепитати. перевірити, яким є узус (узус -- практика вживання певного слова на певний момент часу. на узус орієнтуються прихильники дескриптивного напряму у мовознавстві. прихильники прескриптивного напряму намагаються узус коригувати -- посилаючись на встановлену норму. оскільки мій власний досвід в цьому відношенні є не дуже показовим. в нас в родині цей предмет називали половником. бо в моїй родині всі розмовляють російською. а в інших родинах я чула тільки "ополоник").
за результатами опитування (раз і два, загалом 63 відповіді), варіанти розподілился наступним чином:
ополоник / половник / полоник -- 32
черпак -- 20
кохля / кофля / хохля -- 16

плюс поодинокі варіанти:
вареха / варіха / варешка -- 3
розливна ложка -- 2
об"ємна ложка -- 1
ратидло -- 1

тобто кохля аж ніяк не є найпоширенішим варіантом. а отже, ми не можемо називати це слово нормативним для української мови.
при чому ополоник називають східним варіантом. черпак -- польским. а кохлю західноукраїнським.
і жодна людина не зауважила, що ополоник звучить по-суржиковому.
можна, звичайно, було б сказати, що це можна пояснити різницею у поколіннях (тобто те, що виникло як явище суржикове, інтерференційне від російського "половник", у наступному поколінні вже сприймається як питомо українське -- тобто з розряду піджина перейшло в креольську -- наскільки ми взагалі можемо говорити тут про піджин і про креольську мову), але йдеться про те, як щось називають в родині, тобто в декількох поколіннях. як мінімум, у двох.

висновок:
питання потребує подальшого дослідження.

зі.
словник.нет кохлі не знає зовсім.
було б дуже цікаво перевірити словники як літературної української, так і діалектів (і подивитися, що там в російській з половником та поварёшкой)

ззі.
в тому самому інтерв"ю пані згадує, що україномовні хлопці, з якими разом вона вчилася (а це, зауважу, на філфаці), були якісь нещасні, мляві, вони потребували жінки, котра б розповідала їм, які вони класні і круті. а той парубок, з яким вона, зрештою, одружилася, був з Москви. він був мужній і не потребував одної сторонньої підтримки, щоб почуватись саме так.
одразу згадалася Забужко. із своїми Польовими дослідженнями. й упослідженими, згвалтованими колоніальними чоловіками.

ззі.
величезна вдячність всім, хто взяв участь в опитуванні.