вже на місці

[maryxmas]

як завжди, не без пригод.
в Санта-Барбарі лагодять залізничні рейки. тому від Санта-Барбари до Голети довелося їхати автобусом. принаймні, я заздалегідь купила на нього квиток.
але через отой ремонт наш потяг (а це така крута прикілька двоповерхова, по суті, лепестричка. але пристойна. хоч і трішки вже пошарпана всередині) став прямо на переїзді, біля залізничної станції, через центральну вулицю міста. і отам нас видадили всіх.

в автобусі їхала поряд із дідом, котрий під час Другої світової воював у Європі (ну як воював. працював у транспортному підрозділі. чи як воно там називається). закінчив війну у Бельгії. мило поспілкувалися всю дорогу до Голети.
в Голеті запропонував разом із ним доїхати на таксо до кампуса. що я і зробила.
тобто вся дорога від Нортриджа до Голети обійшлася мені в 30 доларів. 20 за поїзд (1.45 год.), 2 за автобус, 8 за таксо (а таксо тут -- 3 долари за мілю).
правда, до самої станції нас підвезла Ребека -- це ще десь хвилин 10-12 машиною.

водій таксі перепитав, чи не з Швеції я. як довідався, що я з України, почав розповідати про великий голод, котрий в Україні влашували євреї. тобто комуністи. котрі на 80 відсотків були російські євреї. а оскільки всі ЗМІ в Америці контролюють євреї, то США про цю трагедію (Голодомор тобто) не говорить і визнавати її геноцидом не збирається.

я навіть і не знала, що йому сказати у відповідь.

оселилася я в гуртожитку, на території кампуса. їстиму теж тут. до океана пішки хвилин 10. тільки там нема пляжа, тільки вузенька смужка піску попід обривом. але трішки повтикала. завтра піду не на південь, а на захід -- насолоджуватимусь заходом сонця.

зі.
а ще ми бачили літніх тіточок у бузкових сукнях і в червоних шапках (в однієї було маленьке червоне віяло з пір"я. таке миле). вони так і називаються -- Red Hat (дякую коханому чоловіку, що написав про це) -- велику групу. вони розходилися з автобуса до своїх авто. десь від 60 до 80 і старші.

вони притримуються тої точки зору, що вони вже настільки дорослі, що можуть дозволити собі не зважати на думку оточуючих з приводу того, що вони мають носити.
і якого кольору.
шарять.

Comments

[bajdykevic.livejournal.com]

ач що робиться :-)

треба було сказати,

[posmixator.livejournal.com]

що у злочинців немає нації (точніше: в кожній нації є злочинці, але жодна нація не є злочинною). Тим більше, що декласовані і денаціоналізовані елементи, що складали кістяк більшовицького руху (є така версія, що те, що там було багато євреїв, було спричинено безнадією всередиині містечкового єврейського середовища, з якого не було жодних соціальних драбин) не вважали себе євреями - національне здебільшого відкидалося ними як принцип.