maryxmas | за дурною головою нема ногам спокою

або справжні герої завжди йдуть манівцями.

власне, обіцяна історія.
ми з братом (

gerrasim) збиралися в кіно вже давно -- але в Луцьку (цьому богом рятованому місті) якогось милого Тихоокеанський рубіж показують лише з 1 серпня (найби їх качки закопали), тому ми вирішили піти подивитись на Людину-Хрестик - Росомаху.
ми заздалегідь забронювали квитки в єдиному в Луцьку кінотеатрі

серед речей, які відрізняють Луцьк від інших міст, в яких я живу чи буваю, дві мене вбивають.
перша -- це постійна поява нових парканів - і левова частка їх перекриває шляхи, котрими я ходила не рік і не два. якби я була журналісткою, я б провела розслідування, звідки вони беруться і з якого дива їх взагалі поставили, і що зробити, щоб їх знести нахрін, бо вони незаконні.
друга річ -- це відсутність кінотеатрів. за радянських часів кінотеатрів у Луцьку було штук 20. єдиний з них, який формально вижив -- кіноконцертний комплекс Промінь -- відзначався тим, що останні 20 років на повному серьйозі і за гроші показує поганої якості екранки із гнусавим перекладом російською. кілька років тому нарешті відкрився і у Луцьку сучасний кінотеатр із можливістю 3D перегляду -- в розважальному центрі Адреналін ~~у самісінькій дупі географії~~ ледь не за містом. щоправда, цей новий центр відзначається лінивим і неввічливим персоналом і поганої якості попкорном -- але за відсутністю гербового паперу доводиться писати на звичайному. отже,

Адреналін .
ми збиралися на сеанс о шостій, а потім можливо ще подивитись Примарний патруль.
але о третій пішов дощ. який перетворився на зливу. і грозу -- з градом. дуже сильну зливу. десь о п"ятій ми вирушили -- хоча і мама, і коханий чоловік

dymmar казали нам лишатися.
але справжні приключенці не здаються перед квестом.
ми хотіли взяти таксі -- але таксі не було.
ніяких. ані біля центрального корпусу університету, ані біля готелю Україна. ми навіть не взяли з собою парасольку -- гадали, вона нам не знадобиться -- лише ветровки. вони швидко промокли.
на зупинці біля ЦУМу ми стояли, мокрі, під навісом коробки з морозивом.
маршруток довго не було, а та, яка приїхала, була набита, але ми на неї сіли, бо вона їхала в потрібну сторону.
але щастя тривало недовго -- перед Промінем вона повернула не туди, куди треба, а на об"їзд. бо за мостом за 5 школою був потоп і все стояло.
на Ківерцівському мосту наша маршрутка глухо стала -- міст був забитий в обидва боки, тому що з боку міста там був потоп завглибшки по коліна, а ті, хто вирішили не лізти у воду, розвернулися і поїхали по зустрічній.
звідти ми пішки йшли до самого Адреналіна -- через калюжі, багно і вітер, під дощем.
але сеанс, на який ми йшли, скасували. пані в касі була геть непомічна.
ми розвернулися і пішли пити каву. хлоп, який робить там каву, рухався, як сонна муха. ми знову розвернулися і пішли до кавомату. і випили лате.
і пішли назад.
під дощем.
(від Адреналін-Сіті до самого центрального корпусу універу)
по Конякіна через Варшавку. хвилі ходили дорогою, як на морі.
маршрутки повз нас йшли у депо -- одна за одною.
люди стояли на зупинках і мокли.
на одній зупинці, крім людей, була ще пара гарних жіночих шкіряних туфель на високих підборах. вони стояли сиротливо під закритою хлібною яткою німим докором.
ми чули, як люди сварять місцеву владу -- але ми не бачили, як люди на машинах -- і джипах, зокрема -- зупинялся і підбирали людей, навіть мам з маленькими дітьми.
а деякі водії навіть не пригальмовували -- і обливали людей на дорозі.

я люблю Луцьк, але часом люди в ньому неприємно мене дивують.