гендер і революція - частина дванадцята

[maryxmas]

Ol'ga Malchevska

Моя мама ВІДМОВИЛАСЬ.

Така-ж-само-киянка, з такою ж само вчительською зарплатою-пенсією, якій так само погрожували. Понад 20 років у школі, з яких половину - завуч престижної державної гімназії. Вона має, що втрачати, і охочих підсидіти. Вона не має чоловіка-олігарха чи дітей-скоробагатьків. Вона пам'ятає, як в 90-х ми тиждень ділили половинку чорного хліба - на трьох з сестрою, бо жили лише на її вчительську зарплату.

Моя мама - з пролетарської родини, вихована на Пушкіні, Тургенєві і Маяковському (на яких і мене виховувала), - просто в очі сказала, що НЕ ПІДЕ. Ні за гроші, ні попри тиск. Розмови велися з усіма вчителями окремо - їх виводили на коридор тихцем, поодинці. У кожного власні страхи.

Вона не змогла би дивитися учням в очі.

Моя Мама народилася в Росії. Мій тато - навчався у Москві. Рік від мого народження жили в Новосибірську. Викладає російську мову і зарубіжну літературу. Українською.

Ввечері вона дізналася, що сусідній район - ВІДМОВИВСЯ ВЕСЬ. Тобто, ВСІ ВЧИТЕЛІ ВСІХ ШКІЛ ДНІПРОВСЬКОГО РАЙОНУ Києва ВІДМОВИЛИСЬ БРЕХАТИ НАВІТЬ ПОПРИ ТИСК І ПОГРОЗИ ЗВІЛЬНЕННЯ.

Бо ВСІХ не звільнять.

Хоча відмовлявся кожен окремо. Наодинці з начальством. Наодинці зі своєю совістю.

Дякую Вам. Пишаюсь. Горда, що вчилась у вас! Дай вам Боже здоров'я, щоби так само вивчили ще й мого сина.

п.с. УСІХ НЕ ЗВІЛЬНЯТЬ

і ще:
Піаністка на Хрещатику, яка на холоді грає для мітингувальників: Саме тут – правильна атмосфера

Comments

[krupnaya-pakost.livejournal.com]

Я пишаюся ними :)