maryxmas | новини читати не можу. починаю -- і в жасі закриваю

і про війну писати не можу. в минулі роки я писала тут, що це має бути не день святкування перемоги, а день поминання і день пам"яті. ну то я і нині такої думки.
мої вчора тим і займалися -- тато ходив на Меморіал, мама їздила на цвинтар -- провідувала наших ветеранів: діда, бабусю, брата бабусі, брата діда, і всіх решту, хто вже з наших там.
а брат патрулював з Автомайданом.
розповів, що позавчора вночі два якихось йолопи в спальному районі Луцька вирішили перевірити рівень толерантності місцевих. і почали волати на дві горлянки "Слава Росії" і всіляке інше. далі (цитую

gerrasim), їм хтось вимкнув світло. вони прийшли до тями за пару годин у місцевому відділку міліції.
а ще, коли ми позавчора були у загсі і отримували свідоцтво про народження для жабеняти (між іншим, ми за це нічого не платили. оце, я розумію, підтирмка демофграфії!), реєстраторка сказала, що останній місяць до Луцька приїздить чимало родин з Криму. отакі ми страшні ба/ендерівці.

у френдстрічці ходить колами посилання на фрагменти тексту з книжки Алєксієвіч "У войны неженское лицо". там все страшне -- а найстрашніший фрагмент про партизанську радистку, яка була змушена втопити власне новонароджене дитя, щоб їх не вбив каральний загін. ото я його прочитала -- і розридалася, і побігла малу по голові гладити. я і так тонкослізка, а останні тижні якось геть зовсім очі постійно на мокрому місці.

мала набирає вагу, вже має більше чотирьох кілограм і від"їла собі щічки, як у хом"ячка. їсть від пуза, спить так, що не добудишся, коли голодна, волає так, що стіни трусяться. ми коли в пологовому раділи, що в нас така дитина спокійна, просто не розуміли, що там вона була ще слабенька -- і не витрачала зайвих зусиль. а тепер... тепер вона може розвернутися :) вчора вийшли на 20 хвилин в парк -- з новим візочком. півдороги вона облизувала губи (не думайте, що я морю її голодом. вона левову частину дня проводить в мене на цицьках і пісяє й какає так, що дай дорогу), а другу половину мирно спала -- та ще й так, що коли ми повернулися додому, вона ще 2 години проспала.
вона посміхається і робить трагічні бровки доміком, і уві сні може часом заплакати, а часом щось вигукує таке дивне. а ще в неї волохаті плічка :) і пальчики такі маленькі-маленькі, але дуже гострі нігті. а ще вона постійно крутить дулі.

dymmar міняє їй підгузки, миє дупцю, робить масажі, (а заколисує її бабуся :) -- бо і на мені, і на Дмитрові мала не засинає: вона б"ється об нас головою в пошуках смачної цицьки) мастить мій шов маззю, і взагалі турботливішого тата / чоловіка годі й шукати. кожного разу, коли я бачу, як він тримає малу на руках, мені так на серці стає тепло-тепло :)
і коли вони сплять у ліжку поряд, я бачу, як вона на нього схожа. кажуть, що дівчатка, що схожі на татів, у житті щасливі. зважаючи, який в неї тато гарний, вона буде і щаслива, і гарна.
а розум наслідується по жіночій лінії. тому вона буде розумна.