maryxmas | троха забігалася

я вже кілька днів збиралася написати -- а все не виходить. то я годую малу, то їй роблять масаж, то ми спимо, то я намагаюся викроїти час поїсти, поки мала заснула.
взагалі, я не уявляю, як жінки, які сидять вдома в декретній відпустці з малою дитиною (чи двома!) самі, можуть впоратися з усім самі. не уявляю. я ото лише годую і сплю, і я виснажена.
Дмитро міняє їй підгузки і миє дупцю (коли вона підросте, я хочу перейти на багаторазові, а поки що ми користуємось Huggies для новонароджених. це не реклама, це я ділюся здобутим знанням. ми спробували кілька різних марок -- і ці мало того що дешевші, ще й кращі), а годує нас моя мама.

сьогодні ми ходили в поліклінку. вперше. до педіатра. на перший огляд. за місяць з народження мала набрала майже кілограм: вона народилася 3200, а зараз вона вже 4150. ну ви бачили ті круглі хом"ячі щічки :)
всі рефлекси на місці, все, що має робити дитина її віку, вона робить, тож нам лишилося про всяк випадок сходити до невропатолога.
коли ми вийшли від педіатра, зустріли пару, які завагітніли в одну поїздку з нами :) тобто не лише ми привезли собі маленьку дівчинку з Болгарії :) вони так само прийшли на перший огляд. (мама цієї дівчинки лежала в сусідній палаті від мене в пологовому :)

потім ми пішли в парк -- бо дитина вже спала у візочку, погода була шикарна, то який сенс йти додому? прогуляли годину, насолоджуючись пейзажами, птахами і прогулянкою, і вона ще дві години проспала вдома на балконі.
малій вже майже закінчили перший курс масажу -- лишилося ще три до кінця першого року життя.

кількість прізвиськ і назвиськ, якими ми з Дмитром її називаємо, вже давно перевалила за кілька десятків.

я вже трішки менше переживаю з приводу усього, що може з нею статися. хвороби. травми, нещасні випадки. це якщо не згадувати синдром раптової дитячої смерті.
але все одно страшно. люди з дітьми, як ви це витримуєте, скажіть мені?
(я і так схильна до іпохондрії, яку нейтралізує лише моя лінь, а з малою і подавно)

до речі, про материнський інстинкт. не знаю, як в інших, а в мене його або нема, або він досі не прокинувся. мені мама з дитинства розповідала, що коли я народилася, в неї весь світ перевернувся -- настільки багато я для неї важила.
сказати, що в мене світ перевернувся -- то ні. в мене тепер є ще одна відповідальність. і ще одне -- чудове -- джерело радості і нескінченного каваю, але отого неконтрольованого потоку любові і турботи я точно не відчуваю.
тобто, звичайно, якщо її хтось ображатиме -- я цьому комусь повідриваю кінцівки, не питання -- але так само я почуваюся і стосовно решти моєї родини.
а ще я на неї дратуюся, коли вона робить мені боляче, і не розумію автоматично, чого вона хоче. мені треба дивитися і спостерігати і аналізувати -- і все одно мої висновки не завжди правильні.
і коли вона плаче без упину, я не знаю, що мені робити. ну, крім як годувати. але коли вона продовжує плакати і вже після півтора годин смоктання і з вимитою дупою в чистому підгузку -- я не знаю, що робити.
і мене це дратує, і я хочу інструкцію до немовлят.
кароче, я мать-йєхідна.