Джентрифікація жіноцтва
Oct. 29th, 2017 06:23 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
maryxmasYulia Blonska
Переклала нашвидко статтю. В тексті оригіналу є багато посилань на першоджерела, так що якщо хтось захоче заглибитись в тему - прошу переходити туди.
Джентрифікація жіноцтва
Народитись жінкою – означає платити данину, суть якої розуміємо лише ми.
Фото: хрести на місці масового поховання жертв феміциду у штаті Чіуауа (Мексика).
Важкі часи для жінок. Феміністський рух 70-х та 80-х рр. підняв питання щодо насильства проти жінок в глобальному вимірі. Як наслідок, сьогодні ми можемо визначати системність вбивств жінок і дівчат при патріархаті. В Латинській Америці та на Карибах, де насильство проти жінок стало справжньою епідемією, для цього є окремий термін – феміцид (feminicidio іспанською) – тобто "вбивство жінок через їх стать".
Незважаючи на це, сьогоднішнє життя жінок стає в буквальному сенсі _невимовним_. Оскільки ті, хто кажуть вголос, що жінки в патріархаті є пригнобленими як клас – отримують ярлик "фобій" і навіть гірше. Іншими словами, феміністський аналіз владних систем відкидається заради просування ідеї того, що жіночність є нічим більшим за "відчуття".
У статті "Рівність для Неї" журналістка Katelyn Burns пише:
"То що означає – почуватись жінкою? Це означає, що якщо ви є жінкою, то це будь-що, що ви відчуваєте просто зараз. Жінки мають настільки різний досвід, що не може існувати універсальної моделі жіночності."
Очевидно, жіночність зараз є настільки всеохопною, що відчути її може кожен, спираючись на "відчуття". І одночасно з цим, в рамках цього аналізу жіночність описується безглуздою та з відсутніми структурними коренями.
"Що є жінка?" це питання задають ті, хто має достатньо привілеїв ніколи не відчути на собі відповіді на нього. Ніхто не запитує в жінок, як відчувається "жіночність", бо для нас бути жінкою – означає просто жити в цій реальності. Більшість жінок у світі рано розуміють, що в патріархаті їх думка щодо власного підпорядкованого становища не має жодного значення. Патріархат як структурна сила продовжує руйнувати та нищити жінок та дівчат, хочемо ми цього чи ні, погоджуємось ми з цим чи ні – жіночі почуття будуть сплюндровані.
Чоловіче насильство щодо жінок і дівчат гарантує нашу покору. Феміцид є летальним екстремумом цього, хоч насильство проти жінок виявляється міріадами різних способів. У феміністських колах ми часто говоримо про чоловіче насильство. Ясно, що покінчити з цим насильством – є найактуальнішим пунктом у боротьбі за звільнення жінок. Але як ми зможемо викорінити чоловіче насильство проти жінок, якщо ми ігноруємо центральну роль жіночих тіл під чоловічою владою? Як ми можемо віддалятись від патріархатного суспільства, якщо ми відмовляємось сприймати жінок як клас людей, чий статус визначається через їх стать?
31 серпня ця реальність була ясно видимою в одному з китайських шпиталів. В 26-річної жінки на ім'я Ma Rongrong перейми почались на тиждень раніше від запланованого терміну. Медична команда шпиталю (Yulin Number 1 hospital in the Shaanxi province) повідомила її, що голова дитини надто велика для того, щоб вона могла народити природнім шляхом. Ма та її чоловік, Yan Zhuangzhuang, не погодившись із мед.рекомендаціями, підписали документ про те, що Ма все одно хоче спробувати народити вагінально.
Китайська газета Caixin повідомляє, що коли біль від перейм став посилюватись, Rongrong змінила свої наміри і неодноразово просила провести їй кесарів розтин. Проблема полягала в тому, що згідно із китайським законодавством, всі хірургічні втручання мають погоджуватись із родиною пацієнта. А родичі Rongrong відмовилась давати згоду на кесарів розтин.
В статті пояснюється: "Шпитальні записи свідчать, що і пацієнтка, і медперсонал намагались тричі отримати дозвіл від родичів для операції, однак кожного разу отримували відмову і наполягали на природних пологах." Існує відеозапис, як Rongrong намагається ходити, однак падає на коліна від страшного болю, в оточенні півдюжини членів родини.
Сьогодні ця родина і медперсонал шпиталю взаємно звинувачують одні одних в тому, що Rongrong не отримала змоги народити через кесарів розтин, якого вона потребувала. Однак здається, що останнє слово таки було за сім'єю Rongrong – зокрема за її чоловіком, який мав її письмову згоду щодо права вирішувати, який метод лікування обирати (після консультацій з медиками), але який так і не надав згоди на хірургічне втручання.
У відчаї Rongrong навіть намагалась покинути шпиталь, але була спіймана і повернута назад. Зрештою вона прийняла радикальне й трагічне рішення: Ма видряпалась на вікно п'ятого поверху і стрибнула вниз.
Чому Rongrong померла? Я стверджую, що, безсумнівно, Rongrong померла через свою стать.
Ніхто не запитував в неї, чи вона "відчувала" себе жінкою; патраірхат попросту віднісся до неї як до жінки – керуючи її жіночим тілом проти її волі, ігноруючи її думки та відчуття. Національний закон диктує, що всі хірургічні втручання мають погоджуватись із членами родини, цей закон стосується кожного пацієнта в Китаї. Однак, як показує смерть Rongrong, цей закон має окремі наслідки для тих, хто має жіноче тіло.
Подібний жахливий випадок стався приблизно в той самий час в Домініканській Республіці. 16-річна дівчина на ім'я Emely Peguero Polanco пропала на 10 днів. Її зникнення та зусилля з її пошуку були головною новиною, почасти тому, що Peguero Polanco була на п'ятому місяці вагітності – в країні, де вагітність фетишизована. Складалось враження, що майже два тижні вся країна говорила тільки про цей випадок.
Як багатьма підозрювалось, Peguero Polanco було вбито. Її останні години та причина її смерті були жахаючими. Її бойфренд, старший за віком хлоп на ім'я Marlon Martinez, перестрів її під приводом, що повезе її на огляд до лікаря. Натомість він завіз її в своє помешкання де він (ймовірно за допомоги інших людей) силоміць зробив їй аборт.
Розслідування ще триває, хоч злочин однаково як мізогінний, так і мерзотний. Мати Марлона, Marlin Martinez, є впливовою політикінею у місцевій спільноті і активно допомагала сину приховувати злочин. Марлін платила багатьом робітникам, щоб вони возили тіло дівчини по різним регіонам країни для того, щоб його не знайшли. Марлін навіть з'явилась разом із сином на телебачення, де вони записали слізний виступ із благанням до дівчини повернутись (так начебто вона втекла з дому) – уже в той час, коли вона насправді була мертва.
Звіт криміналістів повідомляє, що Peguero Polanco була жертвою психологічного та фізичного насильства, а також тортур та варварських вчинків:
"Всередині тіла знаходились шматочки плоду, який вона носила в лоні; виявлені забої стінок матки та вагіни, перфорація матки, що означає що до цієї зони та прилягаючих органів була застосована значна сила для проведення примусового аборту."
Звіт також зазначає, що дівчина мала "струс мозку з крововиливом, що означає, що травма була нанесена ще коли вона була жива."
Незалежно від "мотивів" її вбивць (деякі аналітики сперечаються, чи не був тут задіяний класовий елемент, оскільки Peguero Polanco була бідною, а Марлон – з вищого класу, і його сім'я не бажала, щоб дівчина з робочого класу носила його дитину), Peguero Polanco була вбита через своє вагітне жіноче тіло. І я впевнена, що ніхто з тих, хто робив цей насильницький аборт, вбиваючи її, не питався в Peguero Polanco, чи "ідентифікує" вона себе з біологічними реаліями своєї жіночності.
Rongrong та Peguero Polanco є лише двома нещодавніми прикладами, але способи, в які патріархат вбиває жінок через те, що вони є жінками – незліченні. Але сьогоднішня квір-теорія та її захисники відкидають цю брутальну реальність задля того, щоб показати жіночність, як щось абстрактне. Редукуючи "жіночність" до відчуттів, одягу та персональної ідентифікації ми даємо гучний ляпас більшості жінок та дівчат, чиє пригноблення є нав'язаним, незалежно від їх одягу чи ідентифікації.
Нещодавно британський співак Сем Сміт зробив камінг-аут в якості гендерно небінарної особи, заявивши "Я почуваю себе настільки ж жінкою, наскільки чоловіком". Ця новознайдена ідентичність виглядає дуже поверхневою. Він пояснює:
"В моєму житті був момент, коли в мене не було жодного шматочка чоловічого одягу, справді… Я носив повний макіяж кожного дня в школу, малював вії, одягав леггінси з "мартінсами" та великі хутряні пальта – два з половиною роки."
Визначати, що ти "почуваєшся жінкою" бо тобі подобаються високі підбори, макіяж та сукенки є глибоко мізогінною штукою, бо це лише прикмети жіночності – проекції чоловічих фантазій щодо жінок – однак виглядає на те, що ця ідея набирає обертів.
Так само, як вищий клас полюбляє естетику робітничого класу та подібно до того, як чоловічі автори фетишизують жінок у секс-торгівлі, сподіваючись виглядати "стильно", як стверджує Kajsa Ekis Ekman, це розмивання жіночності є формою джентрифікації (витіснення). В цьому випадку жіночність бажається та привласнюється тими, хто має вигоди від патріархату (чоловіками), тоді як незручна та насильницька реальність жіночності залишається нижчому класу, якому нікуди подітись.
У " Being and Being Bought" Екман пише:
"Чоловік, який романтизує робочий клас, аплодує тому, хто тяжко працює та сподівається, що має якісь спільні з ним риси, але насправді він обожнює стереотипну маскулінність, а не живу особу, яка намагається вижити у скрутних обставинах. Віггер (білий, що імітує чорношкірих) почувається так, наче він є частиною "чорної" спільноти, але його не обходить насильство в гетто. Він не в змозі зрозуміти, що фетишизуючи чиєсь щоденне життя, він показує, яким далеким він від нього є. Умови життя стають ідентичністю, а потім фетишем."
Джентрифікація жіночності бере гендерні стереотипи, нав'язані жінкам, і представляє їх так, неначе вони визначають жіночність. Це створює руйнівний фасад, що функціонує тільки на індивідуальному рівні, а не на структурному, ігноруючи страждання та пригноблення жінок. Замість просування прав жінок та дівчат ця форма джентрифікації приховує їх, стираючи причини, через які жінки потребують прав, що базуються на їх статі в першу чергу.
Екман стверджує:
"Пригноблені чудово розуміють людяність привілейованих. Для привілейованих, з іншого боку, пригноблені є загадковими істотами, що живуть у магічному, напівлюдському світі. Фантазії привілейованих – мати можливість насолодитись цим світом."
Авжеж, чоловіки можуть насолоджуватись, але вони ніколи не будуть змушені існувати всередині всіх обмежень жіночності, бо не були народжені в жіночих тілах. Завдяки поверхневому вибору, як одяг і макіяж, жіноче пригноблення перетворюється на щось звільнююче… для всіх, окрім нас.
Повсякденна жорстокість цих безглуздих повторюваних аргументів відтворюється, поки жінки й дівчата в усьому світі змушені нести тягар того, що для них є реальністю, а не ідентичністю.
оригінал
Переклала нашвидко статтю. В тексті оригіналу є багато посилань на першоджерела, так що якщо хтось захоче заглибитись в тему - прошу переходити туди.
Джентрифікація жіноцтва
Народитись жінкою – означає платити данину, суть якої розуміємо лише ми.
Фото: хрести на місці масового поховання жертв феміциду у штаті Чіуауа (Мексика).
Важкі часи для жінок. Феміністський рух 70-х та 80-х рр. підняв питання щодо насильства проти жінок в глобальному вимірі. Як наслідок, сьогодні ми можемо визначати системність вбивств жінок і дівчат при патріархаті. В Латинській Америці та на Карибах, де насильство проти жінок стало справжньою епідемією, для цього є окремий термін – феміцид (feminicidio іспанською) – тобто "вбивство жінок через їх стать".
Незважаючи на це, сьогоднішнє життя жінок стає в буквальному сенсі _невимовним_. Оскільки ті, хто кажуть вголос, що жінки в патріархаті є пригнобленими як клас – отримують ярлик "фобій" і навіть гірше. Іншими словами, феміністський аналіз владних систем відкидається заради просування ідеї того, що жіночність є нічим більшим за "відчуття".
У статті "Рівність для Неї" журналістка Katelyn Burns пише:
"То що означає – почуватись жінкою? Це означає, що якщо ви є жінкою, то це будь-що, що ви відчуваєте просто зараз. Жінки мають настільки різний досвід, що не може існувати універсальної моделі жіночності."
Очевидно, жіночність зараз є настільки всеохопною, що відчути її може кожен, спираючись на "відчуття". І одночасно з цим, в рамках цього аналізу жіночність описується безглуздою та з відсутніми структурними коренями.
"Що є жінка?" це питання задають ті, хто має достатньо привілеїв ніколи не відчути на собі відповіді на нього. Ніхто не запитує в жінок, як відчувається "жіночність", бо для нас бути жінкою – означає просто жити в цій реальності. Більшість жінок у світі рано розуміють, що в патріархаті їх думка щодо власного підпорядкованого становища не має жодного значення. Патріархат як структурна сила продовжує руйнувати та нищити жінок та дівчат, хочемо ми цього чи ні, погоджуємось ми з цим чи ні – жіночі почуття будуть сплюндровані.
Чоловіче насильство щодо жінок і дівчат гарантує нашу покору. Феміцид є летальним екстремумом цього, хоч насильство проти жінок виявляється міріадами різних способів. У феміністських колах ми часто говоримо про чоловіче насильство. Ясно, що покінчити з цим насильством – є найактуальнішим пунктом у боротьбі за звільнення жінок. Але як ми зможемо викорінити чоловіче насильство проти жінок, якщо ми ігноруємо центральну роль жіночих тіл під чоловічою владою? Як ми можемо віддалятись від патріархатного суспільства, якщо ми відмовляємось сприймати жінок як клас людей, чий статус визначається через їх стать?
31 серпня ця реальність була ясно видимою в одному з китайських шпиталів. В 26-річної жінки на ім'я Ma Rongrong перейми почались на тиждень раніше від запланованого терміну. Медична команда шпиталю (Yulin Number 1 hospital in the Shaanxi province) повідомила її, що голова дитини надто велика для того, щоб вона могла народити природнім шляхом. Ма та її чоловік, Yan Zhuangzhuang, не погодившись із мед.рекомендаціями, підписали документ про те, що Ма все одно хоче спробувати народити вагінально.
Китайська газета Caixin повідомляє, що коли біль від перейм став посилюватись, Rongrong змінила свої наміри і неодноразово просила провести їй кесарів розтин. Проблема полягала в тому, що згідно із китайським законодавством, всі хірургічні втручання мають погоджуватись із родиною пацієнта. А родичі Rongrong відмовилась давати згоду на кесарів розтин.
В статті пояснюється: "Шпитальні записи свідчать, що і пацієнтка, і медперсонал намагались тричі отримати дозвіл від родичів для операції, однак кожного разу отримували відмову і наполягали на природних пологах." Існує відеозапис, як Rongrong намагається ходити, однак падає на коліна від страшного болю, в оточенні півдюжини членів родини.
Сьогодні ця родина і медперсонал шпиталю взаємно звинувачують одні одних в тому, що Rongrong не отримала змоги народити через кесарів розтин, якого вона потребувала. Однак здається, що останнє слово таки було за сім'єю Rongrong – зокрема за її чоловіком, який мав її письмову згоду щодо права вирішувати, який метод лікування обирати (після консультацій з медиками), але який так і не надав згоди на хірургічне втручання.
У відчаї Rongrong навіть намагалась покинути шпиталь, але була спіймана і повернута назад. Зрештою вона прийняла радикальне й трагічне рішення: Ма видряпалась на вікно п'ятого поверху і стрибнула вниз.
Чому Rongrong померла? Я стверджую, що, безсумнівно, Rongrong померла через свою стать.
Ніхто не запитував в неї, чи вона "відчувала" себе жінкою; патраірхат попросту віднісся до неї як до жінки – керуючи її жіночим тілом проти її волі, ігноруючи її думки та відчуття. Національний закон диктує, що всі хірургічні втручання мають погоджуватись із членами родини, цей закон стосується кожного пацієнта в Китаї. Однак, як показує смерть Rongrong, цей закон має окремі наслідки для тих, хто має жіноче тіло.
Подібний жахливий випадок стався приблизно в той самий час в Домініканській Республіці. 16-річна дівчина на ім'я Emely Peguero Polanco пропала на 10 днів. Її зникнення та зусилля з її пошуку були головною новиною, почасти тому, що Peguero Polanco була на п'ятому місяці вагітності – в країні, де вагітність фетишизована. Складалось враження, що майже два тижні вся країна говорила тільки про цей випадок.
Як багатьма підозрювалось, Peguero Polanco було вбито. Її останні години та причина її смерті були жахаючими. Її бойфренд, старший за віком хлоп на ім'я Marlon Martinez, перестрів її під приводом, що повезе її на огляд до лікаря. Натомість він завіз її в своє помешкання де він (ймовірно за допомоги інших людей) силоміць зробив їй аборт.
Розслідування ще триває, хоч злочин однаково як мізогінний, так і мерзотний. Мати Марлона, Marlin Martinez, є впливовою політикінею у місцевій спільноті і активно допомагала сину приховувати злочин. Марлін платила багатьом робітникам, щоб вони возили тіло дівчини по різним регіонам країни для того, щоб його не знайшли. Марлін навіть з'явилась разом із сином на телебачення, де вони записали слізний виступ із благанням до дівчини повернутись (так начебто вона втекла з дому) – уже в той час, коли вона насправді була мертва.
Звіт криміналістів повідомляє, що Peguero Polanco була жертвою психологічного та фізичного насильства, а також тортур та варварських вчинків:
"Всередині тіла знаходились шматочки плоду, який вона носила в лоні; виявлені забої стінок матки та вагіни, перфорація матки, що означає що до цієї зони та прилягаючих органів була застосована значна сила для проведення примусового аборту."
Звіт також зазначає, що дівчина мала "струс мозку з крововиливом, що означає, що травма була нанесена ще коли вона була жива."
Незалежно від "мотивів" її вбивць (деякі аналітики сперечаються, чи не був тут задіяний класовий елемент, оскільки Peguero Polanco була бідною, а Марлон – з вищого класу, і його сім'я не бажала, щоб дівчина з робочого класу носила його дитину), Peguero Polanco була вбита через своє вагітне жіноче тіло. І я впевнена, що ніхто з тих, хто робив цей насильницький аборт, вбиваючи її, не питався в Peguero Polanco, чи "ідентифікує" вона себе з біологічними реаліями своєї жіночності.
Rongrong та Peguero Polanco є лише двома нещодавніми прикладами, але способи, в які патріархат вбиває жінок через те, що вони є жінками – незліченні. Але сьогоднішня квір-теорія та її захисники відкидають цю брутальну реальність задля того, щоб показати жіночність, як щось абстрактне. Редукуючи "жіночність" до відчуттів, одягу та персональної ідентифікації ми даємо гучний ляпас більшості жінок та дівчат, чиє пригноблення є нав'язаним, незалежно від їх одягу чи ідентифікації.
Нещодавно британський співак Сем Сміт зробив камінг-аут в якості гендерно небінарної особи, заявивши "Я почуваю себе настільки ж жінкою, наскільки чоловіком". Ця новознайдена ідентичність виглядає дуже поверхневою. Він пояснює:
"В моєму житті був момент, коли в мене не було жодного шматочка чоловічого одягу, справді… Я носив повний макіяж кожного дня в школу, малював вії, одягав леггінси з "мартінсами" та великі хутряні пальта – два з половиною роки."
Визначати, що ти "почуваєшся жінкою" бо тобі подобаються високі підбори, макіяж та сукенки є глибоко мізогінною штукою, бо це лише прикмети жіночності – проекції чоловічих фантазій щодо жінок – однак виглядає на те, що ця ідея набирає обертів.
Так само, як вищий клас полюбляє естетику робітничого класу та подібно до того, як чоловічі автори фетишизують жінок у секс-торгівлі, сподіваючись виглядати "стильно", як стверджує Kajsa Ekis Ekman, це розмивання жіночності є формою джентрифікації (витіснення). В цьому випадку жіночність бажається та привласнюється тими, хто має вигоди від патріархату (чоловіками), тоді як незручна та насильницька реальність жіночності залишається нижчому класу, якому нікуди подітись.
У " Being and Being Bought" Екман пише:
"Чоловік, який романтизує робочий клас, аплодує тому, хто тяжко працює та сподівається, що має якісь спільні з ним риси, але насправді він обожнює стереотипну маскулінність, а не живу особу, яка намагається вижити у скрутних обставинах. Віггер (білий, що імітує чорношкірих) почувається так, наче він є частиною "чорної" спільноти, але його не обходить насильство в гетто. Він не в змозі зрозуміти, що фетишизуючи чиєсь щоденне життя, він показує, яким далеким він від нього є. Умови життя стають ідентичністю, а потім фетишем."
Джентрифікація жіночності бере гендерні стереотипи, нав'язані жінкам, і представляє їх так, неначе вони визначають жіночність. Це створює руйнівний фасад, що функціонує тільки на індивідуальному рівні, а не на структурному, ігноруючи страждання та пригноблення жінок. Замість просування прав жінок та дівчат ця форма джентрифікації приховує їх, стираючи причини, через які жінки потребують прав, що базуються на їх статі в першу чергу.
Екман стверджує:
"Пригноблені чудово розуміють людяність привілейованих. Для привілейованих, з іншого боку, пригноблені є загадковими істотами, що живуть у магічному, напівлюдському світі. Фантазії привілейованих – мати можливість насолодитись цим світом."
Авжеж, чоловіки можуть насолоджуватись, але вони ніколи не будуть змушені існувати всередині всіх обмежень жіночності, бо не були народжені в жіночих тілах. Завдяки поверхневому вибору, як одяг і макіяж, жіноче пригноблення перетворюється на щось звільнююче… для всіх, окрім нас.
Повсякденна жорстокість цих безглуздих повторюваних аргументів відтворюється, поки жінки й дівчата в усьому світі змушені нести тягар того, що для них є реальністю, а не ідентичністю.
оригінал
