з"їзидили у відпустку.
Aug. 6th, 2019 07:40 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
maryxmasцього року, як і минулого, поїхали в Болгарію, в місто Балчик.
це третій за розміром морський порт Болгарії і перше місто на узбережжі від румунського кордону.
заснували його греки, і називався він спочатку Крунон (Місто джерел) -- бо дійсно тут річок і струмочків купа, вони спускаються з гір в море, а потім його називали Діонісіополіс.
ще тут шикарний ботанічний сад і палац румунської королеви (болгарам теж не щастило з сусідами)
він дуже тихий, затишний, спокійний, сюди приїздять відпочивати свої.
тут чимало туристів з інших країн, але порівняно із Сонячним берегом чи Албеною тут їх відчутно менше, тому нема нічних гучних дискотек. сюди можна спокійно їхати з дітьми.
місто розташоване на схилах, які спускаються до моря,
і в ньому багато зелені, парків і дитячих майданчиків. є пара музеїв і навіть розкопаний геть випадково храм Кібели --
піших маршрутів для прогулянок повно -- і купа приємної старої архітектури для розглядання
пляж піщаний, спуск у воду пологий і приємний.
жили ми в приватому будинку в 5 хвилинах від пляжу. в номері був телевізор, кондиціонер, в будинку нормальний вай-фай, і хазяйка пропонує ще й харчування -- чи три-, чи два-, чи одноразове, плюс діти до 8 років харчуються безплатно. плюс на кожну їжу свіжі власні огірки і помідори.
як і минулого року, ми їхали з моєю приятелькою і її дочкою -- ми винаймали дві сусідні кімнати зі спільним величезним баклоном, на якому наші малі гралися.
ми дуже задоволені, якщо цікаві контакти -- можу поділитися. в неї ще і на серпень, і на вересень є кімнати.
ми туди цього року не летіли (як минулого), а їхали автобусом, і це були тортури. я замовляла квитки заздалегідь, щойно стало зрозуміло, що літак ми не потягнемо, в травні. місця нам ніяк не могли сказати, сказали, що дадуть номери місць за добу до виїзду.
за тиждень до виїзду панянка з турагенції написала мені у відповідь, що це стандартна процедура, і що виїзд від Палацу спорту. за добу квитків не було, я знову нагадала про нас, вона їх таки знайшла і надіслала нам.
виїзд був о сьомій ранку і на місці збору треба було бути о 6.30. і коли ми приїхали з малою і речами до Палацу спорту, там були тільки п"яні зграйки молоді. ми підняли на ноги ту пані -- і поки вона чухалася, вичитали в квитках, що збір біля Палацу Україна. викликали таксі, доїхали на місце -- і побачили з десяток автобусів. довелося побігати з тими квитками, поки знайшли той, що наш -- бо назва на ньому була інша, ніж в турагенції, і інша, ніж на квитках. супроводжуючий не міг до мене додзвонитися, бо в нього був неправильно вказаний мій номер, а я до нього не могла додзвонитися, бо в нього розрядився телефон, і він дзвонив з іншого. те, що ми не пропустили наш автобус -- це диво.
але всілися і поїхали. дитина поводилася дуже спокійно і чемно і вночі спокіненько собі спала -- а я ловила її подушку, мою подушку, її хустку, мою хустку -- і її ноги, щоб вона ними ні в кого не вцілила. бо вона може.
на кордонах стояли довго, в тому числі і на болгарсько-румунському. чому ми там стояли, для мене загадка -- начебто і ті, і ті в ЄС.
в Румунії сортіри дорогі. в той, в який нас пустили по дорозі туди, на вході стоять гратки на весь зріст, які провертаються по вертикальній осі. і за вхід один лей. наш водій продавав нам їх по 8 гривень. я за ці гроші втягнула ще й малу -- за що на мене насварилася туалетна пані.
ще одним неприємним моментом було те, що всі автобуси вирушали з одного місця одночасно одним маршрутом -- в результаті дорогою на кожній зупинці на заправках постійно було не менше трьох-чотирьох автобусів -- і, як наслідок, в сортірах черги були жахливі. мені доводилося вомвляти малу піти зі мною.
але коли ми приїхали, це все швидко забулося -- погода була чудова, море було теплесеньке, пісочок був тепленький, і ми насолоджувалися відпочинком. 11 днів відпустки це добре, але мало.
за пару днів до повернення ми пішли на весь день гуляти у ботанічнй сад. там, якшошо, крім палацу, є ще купа вілл, і дегустація місцевих вин. і оранжерея з кактусами, одна з найбільших в Європі.
на зворотньому шляху ми простояли спочатку на румунсько-блогарському, потім на болгарсько-українському кордоні по кілька годин. сказала Дмитрові, що я хочу і далі їздити в Болгарію --- за умови наявності у нас грошей, за умови наявності Болгарії і нас -- що в перспективі третьої світової аж ніяк не гарантовано -- але будь ласочка літаком до Варни. бо ці кордони і ці автобуси для моїх нервів занадто. а малій, до речі, нічо, геть не напружувало.
ще.
я нічого не могла читати чи писати. голови не вистачало.
оскліьки у нас в номері стояв великий телевізор, ми на ньому постійно дивилися мультики -- і ввечері я на ньому дивилася марвелівські фільми. в результаті в мене відчуття, що я їх переїла.
це третій за розміром морський порт Болгарії і перше місто на узбережжі від румунського кордону.
заснували його греки, і називався він спочатку Крунон (Місто джерел) -- бо дійсно тут річок і струмочків купа, вони спускаються з гір в море, а потім його називали Діонісіополіс.
ще тут шикарний ботанічний сад і палац румунської королеви (болгарам теж не щастило з сусідами)
він дуже тихий, затишний, спокійний, сюди приїздять відпочивати свої.
тут чимало туристів з інших країн, але порівняно із Сонячним берегом чи Албеною тут їх відчутно менше, тому нема нічних гучних дискотек. сюди можна спокійно їхати з дітьми.
місто розташоване на схилах, які спускаються до моря,
і в ньому багато зелені, парків і дитячих майданчиків. є пара музеїв і навіть розкопаний геть випадково храм Кібели --
піших маршрутів для прогулянок повно -- і купа приємної старої архітектури для розглядання
пляж піщаний, спуск у воду пологий і приємний.
жили ми в приватому будинку в 5 хвилинах від пляжу. в номері був телевізор, кондиціонер, в будинку нормальний вай-фай, і хазяйка пропонує ще й харчування -- чи три-, чи два-, чи одноразове, плюс діти до 8 років харчуються безплатно. плюс на кожну їжу свіжі власні огірки і помідори.
як і минулого року, ми їхали з моєю приятелькою і її дочкою -- ми винаймали дві сусідні кімнати зі спільним величезним баклоном, на якому наші малі гралися.
ми дуже задоволені, якщо цікаві контакти -- можу поділитися. в неї ще і на серпень, і на вересень є кімнати.
ми туди цього року не летіли (як минулого), а їхали автобусом, і це були тортури. я замовляла квитки заздалегідь, щойно стало зрозуміло, що літак ми не потягнемо, в травні. місця нам ніяк не могли сказати, сказали, що дадуть номери місць за добу до виїзду.
за тиждень до виїзду панянка з турагенції написала мені у відповідь, що це стандартна процедура, і що виїзд від Палацу спорту. за добу квитків не було, я знову нагадала про нас, вона їх таки знайшла і надіслала нам.
виїзд був о сьомій ранку і на місці збору треба було бути о 6.30. і коли ми приїхали з малою і речами до Палацу спорту, там були тільки п"яні зграйки молоді. ми підняли на ноги ту пані -- і поки вона чухалася, вичитали в квитках, що збір біля Палацу Україна. викликали таксі, доїхали на місце -- і побачили з десяток автобусів. довелося побігати з тими квитками, поки знайшли той, що наш -- бо назва на ньому була інша, ніж в турагенції, і інша, ніж на квитках. супроводжуючий не міг до мене додзвонитися, бо в нього був неправильно вказаний мій номер, а я до нього не могла додзвонитися, бо в нього розрядився телефон, і він дзвонив з іншого. те, що ми не пропустили наш автобус -- це диво.
але всілися і поїхали. дитина поводилася дуже спокійно і чемно і вночі спокіненько собі спала -- а я ловила її подушку, мою подушку, її хустку, мою хустку -- і її ноги, щоб вона ними ні в кого не вцілила. бо вона може.
на кордонах стояли довго, в тому числі і на болгарсько-румунському. чому ми там стояли, для мене загадка -- начебто і ті, і ті в ЄС.
в Румунії сортіри дорогі. в той, в який нас пустили по дорозі туди, на вході стоять гратки на весь зріст, які провертаються по вертикальній осі. і за вхід один лей. наш водій продавав нам їх по 8 гривень. я за ці гроші втягнула ще й малу -- за що на мене насварилася туалетна пані.
ще одним неприємним моментом було те, що всі автобуси вирушали з одного місця одночасно одним маршрутом -- в результаті дорогою на кожній зупинці на заправках постійно було не менше трьох-чотирьох автобусів -- і, як наслідок, в сортірах черги були жахливі. мені доводилося вомвляти малу піти зі мною.
але коли ми приїхали, це все швидко забулося -- погода була чудова, море було теплесеньке, пісочок був тепленький, і ми насолоджувалися відпочинком. 11 днів відпустки це добре, але мало.
за пару днів до повернення ми пішли на весь день гуляти у ботанічнй сад. там, якшошо, крім палацу, є ще купа вілл, і дегустація місцевих вин. і оранжерея з кактусами, одна з найбільших в Європі.
на зворотньому шляху ми простояли спочатку на румунсько-блогарському, потім на болгарсько-українському кордоні по кілька годин. сказала Дмитрові, що я хочу і далі їздити в Болгарію --- за умови наявності у нас грошей, за умови наявності Болгарії і нас -- що в перспективі третьої світової аж ніяк не гарантовано -- але будь ласочка літаком до Варни. бо ці кордони і ці автобуси для моїх нервів занадто. а малій, до речі, нічо, геть не напружувало.
ще.
я нічого не могла читати чи писати. голови не вистачало.
оскліьки у нас в номері стояв великий телевізор, ми на ньому постійно дивилися мультики -- і ввечері я на ньому дивилася марвелівські фільми. в результаті в мене відчуття, що я їх переїла.
