maryxmas | тато помер

від початку вторгнення він майже зовсім відмовився від їжі.
він припинив дивитись новини, читати, писати чергову книжку, майструвати якусь нову цікавинку, яку планував.
він не вставав з ліжка. він згас -- але, я так собі гадаю, якби не вторгнення, він би прожив ще кілька років спокійного життя -- з книжками та історіями.

Дмитрієв Микола Миколайович, 30.10.1937 - 01.04.2022.

він народився до другої світової війни -- в батька-професора і його студентки. коли вони евакуювалися, бабуся нашила йому на наплічник вирізаного з жовтої оксамитової штори зайчика -- щоб було легше шукати, якщо вони загубляться дорогою. він все життя потім згадував і того зайчика, і американську лендлізівську тушонку.
він хотів бути істориком -- та його батько, мій дід (білий офіцер, ветеран російсько-японської війни, який воював разом з Колчаком і люто ненавидів радянську владу і ніколи не жив довше пари років) сказав -- закон Ома однаковий за будь-якої влади, і відправив його на фізмат.
він прожив все життя у внутрішній еміграції в Російську імперію.
він міг зробити чудову військову кар"єру -- та не захотів. і навіть за ті кілька років в армії він тричі ледь не став одним з "ввічливих людей" (https://maryxmas.livejournal.com/4795222.html)
багато років викладав фізику та астрономію у ПТУ.
писав книжки. за радянських часів -- у стіл. після розвалу Союзу -- намагався знайти видавців в Україні, та, крім однієї книжки в Універсумі і двох в Зеленому псі -- і пізніше ще однієї в Луцьку своїм коштом, нічого видати не вдалося -- і тоді він погодився видаватися в Росії -- і написав під 20 книжок -- історично-пригодницьких.
(https://www.rulit.me/author/dmitriev-nikolaj-nikolaevich/all/2/date) (поки я не переїхала в Київ, моїм регулярним заняттям було вичитування текстів тих книжок)
останній рік він працював над мемуарами спільно з мамою -- вони паралельно описували свій досвід.
колись він був елегантним вишуканим паном, із машиною, заняттями боксом і тенісом. він знав багато ремесел і того, що в традиційній культурі вважалося чоловічою роботою -- каменярство, теслярство, дрібний і великий побутовий ремонт, швацтво, він вмів робити руками цілу купу всього -- включно із меблями та холодною зброєю.
за радянських часів він власноруч побудував будиночок на дачі -- і квитанції на пісок для цієї дачі ми викинули десь років 5 тому.
коли ми купували мені комп"ютер у 1995 році, він сів за нього одначасно зі мною.

серед моїх дитячих іграшок була і його друкарська машинка.
я проводила значну частину своїх літніх канікул із бабусею на дачі -- і з татом в його гаражі, де він порав свого довоєнного мерседеса (для мене відтоді один з найулюбленіших запахів -- це запах 76 бензину).

загалом як для радянської дитини мені з ним пощастило -- він не розлучився з нашою мамою. він не пив -- крім як трішки на свята. він не палив. він не пропадав на річці з вудкою чи в гаражі з приятелями. він нас не бив. він з нас не знущався.
він прожив з нашо мамою 50 років.
він з нами спілкувався -- він розповідав мені про історію Луцька -- якою він її застав. він розповідав мені про сузір"я.
відколи я переїхала в Київ, практично кожного разу, як я їхала додому, я везла йому книжки з воєнної історії.
він ходив на зустрічі до своїх читачів у Луцький музей воєнної історії.

можливо, він не досяг в житті того, про що мріяв -- але він прожив життя порядної людини.
мені буде його не витачати.
прощавай, тату.

зі.
це ми з татом у 2014 р.