maryxmas | Jan. 27th, 2014

Jan. 27th, 2014

lana_svitankova

...І поки герої продовжують дії,
поміж барикад, як пташки, сновигають
працюючі тут на півставки валькірії -
Марисі, Оленки, Наталі, Марії,
але доставляють не виклик до вирію,
а тепле, канапки, стаканчики чаю,
хустинки, підтримку, шкарпетки, надію.
В Вальгаллі тутешніх ніхто не чекає...

Originally posted by

borkhers at verses

***
Сила силу ломит, да так, что хрустят хрящи.
От ярости ярость воспламеняется - не зальешь водой.
Сколько историю в кровушке ни полощи,
чище не станет. Идут облака грядой,

как военная техника - надвигаются, не торопясь
подминая нас под себя, вместе с зимним морозным днем,
вместе с городом на холмах - (славься, Владимир-князь),
храм на каждом холме, как дитя, играет с огнем.

Головой качает Отец - не кончится дело добром.
Лицо закрывает в ужасе Святая Небесная мать.
Не бойся, Заступнице! Нам бы руки погреть над костром,
да песню сложить, да замерзшее тело размять

Oleksandr Stukalo

от ви кажете: європа нас не розуміє. нашої революції, нашого майдану - і я сам із цим стикався нещодавно і писав про це. сьогодні я подумав: як, ну як європа може нас зрозуміти, якщо в нас за європейськими мірками чортішо, а не революція? щось таке, що ні на яку голову не налазить, а як налазить, то зразу падає. не революція, а срібний сон саломеї. коліївщина двадцять першого століття, але з інтернетом. народний бунт із цілими вітринами. як не описуй, правильно й зрозуміло все одно не опишеш. як той казав, це треба бачити.
коли починався хіпстерський майдан під проводом руслани лижичко (тобто, до першого грудня), я вже писав: ми якраз вступаємо в час народних революцій, які в європі щасливо минулися 1848-го. сто шістдесят п"ять років тому. вісім поколінь, якщо рахувати поколіннями.
в україні дві тисячі чотирнадцятий.
тут можна було би б зробити такий собі короткий списочок - "тільки в україні можливо..." і далі просто перелічувати те, що бачиш щодня. але я не зроблю.
я скажу коротко. у країні, де ліві досі займалися незрозуміло чим, але тільки не революціями, а праві здебільшого кричали те, що зараз кричать у метро як вітання, - немає часу. ми живемо поза нормальним хронотопом, ми ніяк не можемо в нього врости, вбудуватися, влізти й не можемо його осягнути. ні уму ні сєрдцу. від вісімнадцятого століття у нас народне ополчення, ножі, пляшки, рогачі, палиці, кольчуги якісь, каструлі на головах, барикади з підручних засобів - тут погода нам помагає і дає сніг саме тоді, коли треба зміцнюватися. Від дев"ятнадцятого - визвольність і націєтворення. те, що ми проспали, прокріпачилися й прописали вірші коли всі нормальні люди творили свої нації - ми доганяємо зараз, але несучи з собою в серці все від 19 століття. співаємо пісні й граємо беркутівцям на народних інструментах, цілком розуміючи, що завтра (а, може, вже й сьогодні) від цих салдатиків доведеться тікати, ховатися або давати їм здачі. все одно співаємо. фольклор вибухає і рветься в ноосферу як правильно зроблений коктейль молотова. фрази, пісні, мовні ігрища. абстрактні гасла, які раптом стали конкретними й звичними. пишемо гімни. один, другий, третій. чубинський, ку-ку. ми дочитали до другої строфи. нам сподобалось.
від двадцятого у нас медіаоболонка. вона багато від чого стримує й водночас дозволяє багато чого нового навіть порівняно з 2004-м. і ми в цій оболонці варимося й боремося. "що робив би стефаник якби мав твітер?", "як би виглядала революція 1848 року з інтернетом?" ми вами покажемо.
в селі нові петрівці сталася новина. гриць летючий утопив януковича. хотів втопити медведчука але той випросився. подробиці на фб.
ніхто нас не розуміє, бо ми самі себе не розуміємо й до кінця не можемо збагнути, як це сталося й що буде завтра. жодних планів.
у нас усі вітрини цілі. закопчені, але цілі. жодна шибка не вилетіла на асфальт.
а коли захоплюєш нову споруду - не трощи меблів. не обписуй стіни. не бий скла. шукай рояль.благо, в державні споруди колись закупили нормальну кількість роялів. якщо за ним іще ніхто не сидить, сядь і починай грати. пам"ятай: у цій революції ти завжди - в прямому ефірі.
тому не фальшив.

Висоцький, як завжди, влучно

як нам судилося померти у вогні

ролик від Тижня

Лавров: Россия не даст иностранным государствам захватить Украину

В Румынии раздаются призывы воспользоваться ситуацией в Украине для возврата «своих» территорий

добре, хоч Польща нічого такого не планує. чи, принаймні, вголос не каже.

сьогодні у фейсбучній спільноті Фемінізм_уа відбулася малоприємна дискусія.
одна людина зауважила, що жінок на барикади чоловіки припинили пропускати.
отримала комент, що, мовляв, дєвочкі, а чого це ви Майдан критикуєте, а Беркут ні? ніпарядачєк. отвращєніє визиваєт.

таке враження, ніби і не прошйло тих 70 років, як західно-українські феміністки ніяк не могли для себе вирішити питання -- чи треба покласти всі сили на боротьбу за свободу батьківщини, чи дозволити собі лишити трішки на боротьбу за права жінок, а чоловіки-націоналісти критикували їх в хвіст і гриву за навіть постановку питання прав жінок.
нас зараз поки що націоналісти-чоловіки не критикують, але сутність та сама.

ось, до речі, гарний приклад:

Olexa Mann
Хотів би сказати про гасло "Слава Україні!". За останні дні воно повністью зминило для мене своє значення. І набуло нового сенсу. Коли в диму від покришек і в клубах фіолетового газу, де невидно майже ніхера, наближається нова сотня на дополмогу, і з цього апокаліпсису, лунає "Слава Україні!", а у відповідь тисячи голосів кричать "Героям Слава!", зрозуміло, що парадигма гасла зминилась. Зрозуміло, що ідуть свої берсеркери. Стрімко ідуть на допомогу.

Це бойовий клич воїнів. Бойовий клич нескореного і зконцентрованого народу, від якого у мусорів трясуться ноги. Воно дійсно звучить страшно. Войовничо і переконливо. Це не ледве чутне привітання у вуса підковою Тараса Устимовича у брилі, з Орестом Юхимовичем у смушковій шапці, з товариства "Просвіта", біля куща червоної калини, в день народження Кобзаря. Ніхуя. Це закінчилось. Закінчились зелени лани, вишневі садки і вірши про конюшину. Іде люта війна. Це гасло обурених громадян, що воюють пліч- опліч проти армії скотів. Воюють крестьяне, фермери, письменники, художники, менеджери, програмісти, ультаса і лікарі. Всі встали на диби. Поруч з повність'ю знедоленими людьми, яким немає чого втрачати, у яких забрали все, стоять чуваки з трьома вищими освітами, яки вільно размовляють на пьятьох мовах, мають свої бізнеса і серьйозні контори. Це колосальне різноманіття рельєфних людських характерів. Поруч з українцем в строю, закритому саморобними щитами, стоїть росіянин, єврей, вірменин, татарин і білорус. І це "Слава Україні!" Воюють всі- праві, ліві, центристи, марксисти, ліберали і трансгуманисти.

Коли лунає "Слава Україні" вони розуміють, за що ідеться. Це концентрація. І це не квьола пацифістська гойдалка, а агресивний войовничий клич людей, яки їдуть в атаку. В небезпечну атаку, де тебе можуть вбити. Вони ідуть валитись за своє майбутне у вільній країні. і вони будуть рвати цих скотів зубами і розкидувати це гівно. Бо його треба знищити.

Що ця так звана "влада" і це мусорське гівно може протиставити цьому гаслу? Ніфіга. Побряцати своїма щитами, щоб цього не чути? Так, все одне чути. Я думаю їм лячно. Дуже лячно. Хто не чув, не зрозуміє.

промова класна.
але вона про чоловіків і для чоловіків. жінкам в ній нема місця.
войовнича революційна маскулінність.
можна хоча б порадіти, що він не принижує своїх ворогів порівнянням із жінкою, як це роблять симпатики Майдану отут:

Originally posted by

dymmar at post

хижим птахом в небі, кігтем в вічі
тінню крил майдан накрила ніч;
Стіни відбудованої Січі
Встали із зотлілих попелищ

Все буває не одного разу -
Буде знову, як було колись:
І народне віче, й Чорна рада,
Темний відчай і душевна вись.

Знову зрадять гетьман і старшини,
Десь у мряці стежка заблука,
Та підніметься серед руїни
Славний дух отамана Сірка.

Будуть в нас націлені рушниці,
дзвони знов на сполох вдарять з веж -
І піде назустріч небезпеці
наш народ - і ти із ним підеш.

Захлинуться слиною магнати,
Кріпаки прокльони будуть слать,
І стрілятимуть москалики-солдати
у братів, чий хліб вони їдять

Чи Кобзар сказав терпіть наруги?
Чи нам сон козацький дух убив?
Ні - ведуть нас ланці-козарлюги
до світів нових та страшних див.

Originally posted by

chingizid at 108 дней, день 80

На самом деле, мне сейчас ничего кроме Украины в голову не идет. Чуваки там уже больше двух месяцев стоят на своем. И все это время в Киеве очень холодно. Там и декабрь был гораздо холоднее, чем у нас, а сейчас вообще каюк. А чуваки не сдаются. Охренеть же. Это не короткий бунт, когда на эмоциях можно совершить любой подвиг и не заметить - да хоть под танк броситься. Это долгое, выматывающее противостояние, которое, я знаю, многим даже просто в качестве новости давным-давно надоело. А они стоят и стоят. Ни черта их не берет. Невероятное что-то происходит там.

У меня ощущение, что пока я тут сижу в теплом (наверху всего +12, но все равно это гораздо теплее, чем на улице) доме и занимаюсь какой-то умеренно бесполезной херней, там, в Киеве, люди расколдовывают землю, на территории которой мне пришлось родиться. И ведь расколдуют небось. Теперь уже процесс назад не повернет, самое худшее - замедлится. Да и то вряд ли.
Я знаю, о чем говорю, я сейчас живу на такой же расколдованной земле. Что бы ни происходило в нынешней Литве, как бы сложно ни жилось здесь многим людям, а это теперь расколдованная, освобожденная от зла территория. Это очень чувствуется. Жить на такой расколдованной земле - все равно что находиться рядом с человеком, которому недавно отменили страшный диагноз. Он еще физически слаб, многого не может, но жизни в нем больше, чем в сотне здоровяков. Самой что ни на есть качественной жизни, только что победившей смерть.
С землей (страной, территорией) - то же самое.

Следует отдельно пояснить, о каком "зле" речь.
Главная беда с СССР была такая: для выживания в этих условиях требовалась скотская покорность. Как минимум - притворная демонстрация скотской покорности в определенные моменты. Такое даром не проходит, территория, на которой долгие годы массово проявлялась скотская покорность, становится территорией зла. Ничего путного на такой земле не построишь, как ни старайся. Сперва ее надо расколдовать.
А расколдовывается земля только одним способом: проявлением силы человеческого духа. Проявлением воли к изменению. Это только выглядит как политика, а на самом деле - магия. Самая настоящая, круче не бывает.

Литву расколдовали бунтом. Восстанием, подвигом - как ни назови. Это сделали люди, которые погибли в январе 1991 года и лежат сейчас на воинском кладбище на Антоколе, и те, которые не погибли, но вполне могли, потому что были в том же месте, в то же время, с тем же намерением, с той же готовностью, с той же формулой "победа или смерть", которая полностью выводит человека за рамки биологии.
Я вообще-то совсем против смерти. Против необходимости кому-то зачем-то погибать. Но приходится признать: это так работает. Причем, мне кажется, расколдовывает не сама смерть, не "кровавая жертва", а готовность стоять на своем любой ценой. (Готовности одного человека или очень небольшой группы, к сожалению, явно недостаточно. Тут нужна некоторая критическая масса; думаю, в каждом случае - своя. Не знаю, как она вычисляется. Но вот Литве в 1991 году хватило, это теперь ясно.)

Меж тем, в Киеве стоят уже два месяца. Проявляя при этом подлинное величие человеческого духа, причем не легкое и счастливое единоразовое, а каждодневное. И я, честно, не знаю, чем им помочь, сидя тут, в мирном, хоть и вымороженном Вильнюсе, условной жопой на условно мягком стуле. Кроме как еще раз написать: "Спасибо, чуваки".

Спасибо.

Я каждый день о вас думаю, на самом деле-то.
Еще я каждый день слушаю "Весну" - как бы специально для вас. Теплее у вас от этого, правда, не становится. Но может, это даже хорошо? В смысле, моя поддержка расходуется на что-то более существенное, чем погода? Я пока не знаю.

И вот, кстати, предложение всем, кто разделяет мое отношение к Киевскому противостоянию. Давайте, что ли, слушать эту песню каждый день. Или даже дважды в день - в 7 утра для "жаворонков" и в 10 вечера для "сов". Время киевское, конечно. Ничего больше делать не надо, просто слушать и желать им, чтобы все получилось. И сил побольше. И тепла. И остаться живыми.
Вот вам даже ссылка: http://www.audiopoisk.com/track/vopli-vidoplasova/mp3/vesna/
Можно слушать он-лайн, а можно скачать, чтобы всегда была под рукой.

Комментарии закрываю, конечно. Приношу извинения всем, кто хотел бы поговорить. Мы все понимаем, чего именно я не хочу лишний раз видеть. Для меня игнорировать наличие всякой дряни - не просто гигиеническая, а профессиональная необходимость. Я ж после шестого примерно комментария в традициях русских интернетиков месяц писать не смогу.

Катерина Левченко поділилася корисним:

НАПИШІТЬ ЛИСТ "СВОЄМУ" депутату
Надсилайте, запитуйте, як вони голосували 16 січня.

Нижче приклад листа, надісланого депутату ВРУ Бобкову О.М.
( Read more... )
Адреси депутатів можна знайти на сайті ВР. Електронні. А також факси і телефони помічників